Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

їх, склавши стосиком, назад під «Дас Цауербух», а тоді кинула погляд на решту книжок на столі. На дальньому краю столу стояв цілий ряд високих грубезних книг, усі з назвою «Рес Магіка». Чарліна подумала, що їх вона передивиться пізніше. Вона навмання вибрала ще дві книжки. Одна називалася «Шлях пані Пентстеммон: Дороговкази істини» і справила на неї враження дещо моралізаторської. Чарліна відімкнула металеві клямри другої книги і розгорнула її на першій сторінці — вона називалася «Книга палімпсеста». Перегорнувши наступні сторінки, Чарліна виявила, що кожна з них містить одне нове заклинання — власне, заклинання з коротким описом, що воно робить, а внизу — перелік необхідних інгредієнтів і покрокова процедура його виконання. 

— Оце вже на щось схоже! — втішилася Чарліна і всілася читати. 

Після тривалого читання, коли Чарліна саме намагалася вирішити, що корисніше: «Заклинання, щоб відрізнити друга від недруга» чи «Заклинання збільшення розуму», а може, навіть «Заклинання польоту», вона раптом відчула, що їй терміново треба в туалет. Таке з нею часто траплялося під час читання. Вона підвелася, стискаючи коліна докупи, і раптом збагнула, що досі так і не знайшла, де в будинку туалет. 

— Ой, як мені потрапити звідси до туалету? — гукнула вона. 

На щастя, з повітря негайно озвався слабкий лагідний голос дідуся Вільяма: 

— Поверни у проході наліво, моя люба, туалет — це будуть перші двері праворуч. 

— Дякую! — видихнула Чарліна і побігла. 

Розділ третій, 

у якому Чарліна виконує кілька заклинань нараз 

Ванна кімната виявилася настільки ж умиротворюючою, як і приязний голос дідуся Вільяма. Підлога в ній була викладена вже доволі вичовганим порфіром, а малесеньке віконце завішувалося зеленим тюлем. Ванна була обладнана всіма зручностями, до яких Чарліна звикла вдома (а вдома в них усе було тільки найкраще, подумала вона), тобто не тільки кранами, а й туалетним бачком. Щоправда, ванна і крани були дещо дивної форми, трохи схожі на цибулину, так ніби той, хто їх встановлював, не був цілком переконаний щодо їх призначення. Тим не менше, коли Чарліна заради перевірки спробувала відкрити крани, з них, як і належало, потекла гаряча і холодна вода; а на сушарці під дзеркалом висіли теплі рушники. 

«Може, вкинути один із мішків з пранням у ванну? — замислилася Чарліна. — Ось тільки як мені потім усе це викручувати?» 

Від ванної відходив довжелезний коридор з рядами дверей, які губилися в розмитій далині. Чарліна підійшла до найближчих і штовхнула їх, сподіваючись потрапити до загальної кімнати. Однак за дверима знайшлася малесенька спальня, котра, судячи з безладу, належала дідусеві Вільяму. Білі покривала сповзали з незастеленого ліжка на підлогу, де валялося кілька порозкиданих нічних сорочок у смужку. З напіввитягнутих шухляд комода звисали навпереміж сорочки, шкарпетки і якийсь невідомий Чарліні різновид довгої білизни, а у відчиненій шафі висів якийсь мундир, від якого відгонило цвіллю. Під вікном тут виявилися ще два мішки, жужмом напхані речами до прання. 

Чарліна голосно зітхнула. 

— Думаю, він захворів уже досить давно, — припустила вона, намагаючись викликати в собі співчуття. — Але чому, заради всього святого, саме я мушу наводити тут лад? 

Ліжко почало дрібно дрижати. 

Чарліна підскочила ближче, щоб роздивитися, що ж там діється. Причиною дрижання виявився Приблуда: зручно згорнувшись у постелі, він вичісував з шерсті блохи. Помітивши, що Чарліна на нього дивиться, песик заметляв хвостом, поплазував, опустивши обтріпані вуха, і благально заскавулів. 

— Тобі не дозволяють тут бути, правда? — запитала його Чарліна. — Ну, нічого. Тобі тут, я бачу, зручно, а сама я однаково нізащо не стала би спати у цьому ліжку. 

Вона вийшла зі спальні й відкрила наступні двері. На її превелику полегкість, за ними виявилася ще одна спальня, майже точнісінько така сама, як і в дідуся Вільяма, з тією тільки різницею, що тут було прибрано. Ліжко стояло чисте й акуратно застелене, шафа була зачинена, а шухляди комода, які Чарліна витягнула, щоби перевірити, усі до єдиної виявилися порожніми. Чарліна схвально кивнула і подалася у коридор до наступних дверей. За ними відкрилася ще одна акуратна спальня, а за наступними — ще одна, всі однаковісінькі. 

«Краще мені закинути свої речі у свою спальню, бо інакше я більше ніколи її не знайду», — подумала Чарліна. 

Вона повернулася в коридор і виявила, що Приблуда зіскочив з ліжка і тепер обома лапами шкребеться в двері ванної кімнати. 

— Тобі там немає чого робити, — сказала йому Чарліна. — Там нема нічого такого, що могло би тобі придатися. 

Але не встигла Чарліна дійти до дверей, як вони самі собою відчинилися. За ними виявилася кухня. Приблуда з невимушеним виглядом зайшов усередину, а Чарліна знову зітхнула. Безлад нікуди не подівся — ні брудний посуд, ні мішки з пранням, тільки тепер до нього додалися чайничок, який лежав у калюжці чаю, купка Чарліниного вбрання біля столу і великий брусок зеленого мила на кухонному вогнищі. 

— А я про це вже навіть забула, — мовила Чарліна. 

Приблуда обперся двома малесенькими передніми лапками об нижню поперечину стільця і з благальним виглядом витягнувся на всю свою крихітну довжину. 

— Ти знову зголоднів, — зауважила Чарліна. — І я також. 

Вона присіла на стілець, посадила Приблуду собі на ліву ногу і поділилася з ним іще одним м’ясним пирогом. Пізніше вони розділили на двох фруктовий торт, два пампухи, шість шоколадних тістечок і кремівку. 

Після цього Приблуда обважніло потрюхикав до внутрішніх дверей, що відчинилися перед ним, як тільки він у них пошкрібся. Чарліна підібрала з підлоги купу своїх речей і пішла за песиком, щоб закинути речі в першу ж вільну спальню. 

Але все сталося трішки не так, як вона собі запланувала. Маючи зайняті руки, Чарліна штовхнула двері ліктем і, цілком природно, повернулася направо, щоби вийти в коридор з рядом спалень. Натомість вона опинилася в цілковитій темряві та майже відразу врізалася в інші двері, боляче вдарившись ліктем об клямку. Клямка клацнула. 

— Ой! — зойкнула Чарліна, намацала клямку і відчинила двері. 

Двері велично привідкрилися. Чарліна ввійшла в просторе приміщення, оточене склепінчастими вікнами. Повітря тут просякло вогким, задушливим запахом недоглянутих шкіряних меблів. Запах, очевидно, походив від старих шкіряних сидінь різьблених стільців, що оточували великий різьблений стіл, котрий займав більшу частину приміщення. На столі навпроти кожного стільця лежав шкіряний килимок-підкладка, а на кожному килимку — аркуш старого пересохлого промокального паперу. Лише перед одним особливо великим стільцем у далекому кінці столу, з вирізьбленим на спинці гербом Верхньої Норландії, замість килимка-підкладки лежав невеликий грубий жезл. Усе це — стільці, стіл і килимки-підкладки — було вкрите шаром пилу, а кутики багатьох вікон були затягнуті павутинням. 

Чарліна здивовано роззиралася. 

— Це їдальня? — запитала вона. — Як мені повернутися звідси до спалень? 

Звідкись здалеку озвався слабкий голос дідуся Вільяма: 

— Ти зайшла до конференц-залу. Якщо ти опинилася аж тут, значить, ти по-справжньому заблукала, моя люба, тож слухай уважно. Обернися один раз за годинниковою стрілкою. Тоді, все ще обертаючись, відчини двері, але обов’язково тільки лівою рукою. Пройди у двері, і нехай вони за тобою зачиняться. Тоді боком ступи два великі крови вліво. Так ти знову опинишся перед ванною кімнатою. 

«Сподіваюся, це спрацює!» — подумала Чарліна, намагаючись якнайточніше виконати вказівки. 

Усе пройшло непогано — якщо не рахувати моменту, коли двері зачинилися, стало темно і Чарліна опинилася в зовсім незнайомому