Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

Ці двері відчинилися цілком легко, ніби ними дуже часто користувалися. Чарліна зробила крок — і її заполонив аромат, який змусив дівчину негайно забути пахощі з вікна. Вона стояла, задерши носа, і радісно принюхувалася. То був розкішний прицвілий запах старих книжок. Оглянувши кімнату, вона побачила, що їх тут — сотні. Книги стояли рядочками на полицях, лежали купами на підлозі та стосами на столі — переважно давні книги в шкіряних палітурках, хоча серед тих, котрі лежали на підлозі, траплялися новіші, ще й у барвистих обкладинках. Це, вочевидь, був кабінет дідуся Вільяма. 

— О-о-о! — вимовила Чарліна. 

Ігноруючи вид із вікна на гортензії в садку перед домом, вона кинулася, щоб роздивитися книги на столі. То були великі, грубі, запахущі книги, декотрі мали металеві застібки, щоб утримувати їх закритими, так ніби саме ці книги було небезпечно розкривати. Чарліна вже тримала в руках найближчу, як раптом виявила на столі аркуш цупкого паперу, покритий нерівним письмом. 

«Люба Чарліно», — прочитала вона мимохідь, а тоді вмостилася у м’якому кріслі перед столом, щоби прочитати решту. 

Люба Чарліно, 

дякую, що люб’язно погодилася наглянути за будинком під час моєї відсутності. Ельфи сказали, мене не буде близько двох тижнів. («Хоч це добре», — подумала Чарліна.) Можливо, місяць, якщо почнуться ускладнення. («Ой!») Дуже прошу вибачити за весь той безлад, який ти тут застала. Я почувався недобре вже деякий час. Проте я впевнений, що ти кмітлива дівчина і легко даси собі раду. На випадок якихось труднощів я залишив тобі усні вказівки там, де мені це здалося необхідним. Тобі треба всього лише голосно вимовити своє запитання — й отримаєш відповідь. Роз’яснення складніших питань ти знайдеш у валізі. Будь ласка, добре стався до Приблуди, він прибився зовсім недавно і ще не встиг тут освоїтися. Прошу вільно користуватися будь-якими книжками в моєму кабінеті, за винятком тих, котрі лежать на столі, бо вони надто потужні та заскладні для тебе. («Ха! Ніби мене це зупинить!» — подумала Чарліна.) Тим часом бажаю тобі приємного перебування тут і сподіваюся, що вже невдовзі зможу висловити тобі свою вдячність особисто. 

Твій люблячий двоюрідний прадідусь за шлюбом 

Вільям Норланд 

— Підозрюю, він дійсно мені рідня за шлюбом, — сказала Чарліна вголос. — Він, очевидно, насправді двоюрідний дідусь моїй тітоньці Семпронії, а вона вийшла заміж за дядька Неда, який доводиться дядьком татові; правда, дядько Нед уже помер. Шкода. Це ж я вже почала сподіватися, що успадкувала хоч якісь магічні вміння. 

А тоді чемно промовила в повітря: 

— Дуже дякую, дідусю Вільяме. 

Відповіді не було. Чарліна подумала: «Ну, її й не мало бути. Це ж не було питання», — і взялася досліджувати книги на столі. 

Грубезна книга, яку вона тримала в руках, називалася «Книга Пустоти та Порожнечі». Не дивно, що коли Чарліна її відкрила, сторінки виявилися порожніми. Проте пальцями вона відчувала, як кожна порожня сторінка ніби аж воркоче і булькоче від прихованих чарів. Чарліна досить швидко її відклала і взяла натомість книгу під назвою «Воллів провідник по астромантії». Вона теж виявилася нецікавою, бо читати в ній майже не було що: самі лише діаграми з чорних пунктирних ліній та численні червоні квадратики, які розходилися від чорних ліній різноманітними фігурами. Проте Чарліна провела за її розгляданням більше часу, ніж сподівалася: певно, в тих діаграмах таки було щось гіпнотичне. Врешті-решт вона з легким жалем відклала цю книжку і взялася за наступну — «Конструктивне чаклунство найвищого рівня». Ця книга їй відразу не сподобалася. Вона була щільно заповнена довжелезними абзацами, які починалися переважно десь так: «Якщо ми екстраполюємо висновки, зроблені в наших попередніх працях, то виявимося готовими підійти до розширення паратипової феноменології…» 

«Ні, — подумала Чарліна, — не думаю, що ми виявимося готовими до цього». 

Вона відклала і цей фоліант, а тоді підняла з краю столу важку книгу з жорсткими кутами. На ній було написано «Дас Цаубербух» — виявилося, що вона іноземною мовою. «Певно, так говорять в Інгарії», — вирішила Чарліна. Та що найцікавіше, ця книга слугувала як прес-пап’є для купки листів з усього світу. Чарліна довго з цікавістю порпалася в них, дедалі більше захоплюючись дідусем Вільямом. Майже всі ці листи були від інших чарівників, які хотіли проконсультуватися в дідуся Вільяма стосовно особливо складних магічних питань, причому чарівники явно вважали його видатним знавцем, — або ж прагнули привітати дідуся Вільяма з його останніми відкриттями в галузі чаклунства. Усі до єдиного ці листи були написані щонайжахливішим почерком. Чарліна супилася і бурмосилася на них, а тоді врешті-решт витягла на світло найнерозбірливіше написаний. 

Шановний Чарівниче Норланде (починався він, наскільки Чарліна могла прочитати.)

Ваша книга «Ключові клинання» дуже допомогла мені в моїй праці на тему вимірів («Чи витворів?» — замислилася Чарліна.), однак я хотів би звернути Вашу увагу на своє невелике відкриття, що стосується Вашого розтину Вуха Мердока («Бука Мерліна? Зуха Шерлока? Я здаюся!» — подумала Чарліна.). Чи міг би я порозмовляти з Вами під час свого наступного візиту до Верхньої Норландії? 

Зачудований Вами («Забудований? Загодований? Закодований? Ох, ну і почерк!», — подумала Чарліна.),

Чаклун Хаул Пендрагон 

— Ну і ну! Пише як курка лапою! — голосно сказала Чарліна, беручись до наступного листа. 

Цей був від самого короля; його почерк, хоч і нерівний та старомодний, було значно легше читати. 

Любий В-ме (прочитала Чарліна з наростаючим трепетом та здивуванням), 

Ми зараз більш ніж на півдорозі у виконанні Нашого Великого Завдання, проте досі нічого не з’ясували. Покладаємося на тебе. Щиро сподіваємося, що Ельфи, яких Ми послали до тебе, зуміють повернути тебе до Здоров’я і що Ми невдовзі матимемо Неоціненне Благо твоєї Поради та Підтримки. Шлемо тобі Наші Найкращі Побажання. 

Зі Щирим Сподіванням Твій 

Адольфус Рекс Верхньонорландський («Отже, тих ельфів послав король!») 

— Добре-добре, — пробурмотіла Чарліна, гортаючи останній стосик листів. Усі вони були написані різними почерками, але завжди з особливою старанністю. Судячи з усього, в кожному з них у різний спосіб ішлося про одне й те саме: «Чарівниче Норланде, я дуже хотів би стати Вашим учнем. Чи Ви б мене прийняли? Дуже-дуже прошу». Декотрі посувалися до того, що пропонували дідусеві Вільяму гроші. Автор одного з листів писав, що може дати дідусеві Вільяму чарівний перстень з діамантом. В іншому, написаному, судячи з усього, дівчиною, говорилося (доволі жалюгідно): «Я не відзначаюся вродою, зате моя сестра дуже гарна, і вона каже, що вийде за Вас заміж, якщо Ви погодитеся навчати мене». 

Чарліна скривилася і решту листів просто нашвидкуруч переглянула. Ці листи нагадали дівчинці її власний лист до короля. «Так само без сенсу», — подумала вона. Їй стало очевидно, що це такі листи, на які славетний чарівник негайно відповідає: «Ні». Вона запхала