Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

Коментатор мав рацію. Як я, ніколи не бувавши в тому місті, узагалі міг казати, що це Брега? Я ще раз переглянув відео, намагаючись знайти хоч якісь прикмети місцевості. Штуки на зразок крамничних вивісок не могли допомогти, адже я не знаю арабської. Поки солдат говорив, його обличчя займало весь кадр. На тлі біліли одноповерхові бетонні будинки, виднілися ліхтарі. Усе це стрибало разом із камерою в руках оператора.

Я натиснув паузу і пройшовся порожнім офісом, щоб скласти думки докупи. Зупинившись біля принтера, я взяв аркуш паперу й ручку, тоді повернувся на своє місце і запустив відео. Знову заговорив той солдат, він крокував туди-сюди двосмуговими вулицями. Я зупиняв відео і замальовував вулиці, створюючи простеньку карту. Чоловік рушив по звивистій дорозі, на Т-подібному перехресті повернув ліворуч, пройшов повз озброєного повстанця, який сидів на розі, дійшов до іншого Т-перехрестя, ще раз повернув ліворуч 24. Я відкрив гугл-карти, вбив у пошук «Брега» і перейшов у режим супутника, де знімки вулиць накладаються на карту доріг. У містечку було три житлові райони. Один — із багатоповерхівок. Ні, не там: на відео були низькі бетонні будинки. Західний і східний райони були більше схожі на той, що в ролику. Я проаналізував кожен, звіряючи зі своїм накресленим фрагментом карти. На ескізі за відео я навіть не міг указати північ і південь. Я далі обертав його і порівнював із супутниковим зображенням.

Я дещо помітив: звивисті дороги були тільки в східному районі. Це вже щось. Я далі розглядав лабіринт доріг на гугл-картах і обертав свій малюнок, доки раптом плани вулиць збіглися. Знову запустив відео, щоб перевірити результат, відзначаючи кожну дрібницю на тлі. Якщо моя правда, усе має точно збігатися. Скажімо, чи є на супутниковому знімку оцей відкритий простір позаду промовця? Так 25. На відео все відповідало гугл-карті. Моя маленька сенсація. Я засвідчив, що повстанці точно зайняли частину міста, зокрема східний район Нова Брега. Це пояснювало, чому прибічники Каддафі стверджували, ніби контролюють місто: вони могли бути в західному районі.

Сидячи в офісі в Середній Англії, я визначив лінію фронту в зоні конфлікту за тисячі кілометрів. Усе, що знадобилося, — відео з ютубу, гугл-карти і невеликий ескіз. Я виклав свої висновки в коментарях на Guardian, а у твітері запостив ескіз, накладений на гугл-карту. На кілька наступних років твітер стане головним ресурсом, де я публікуватиму свої знахідки: дотепер я зробив понад чверть мільйона твітів. Але то був лише мій сьомий допис. Я тільки починав шлях. Однак уже тоді я знайшов докази, яких не мав ніхто, включно з репортерами на місцях. Я спостерігав, як моє відкриття поширюється на форумах. Навіть професійні новинарі звернули на нього увагу.

Це був суцільний кайф. А разом із ним відкриття: доклавши трохи зусиль, місцевість на відео можна відтворити у двох вимірах з перспективою згори, отримавши щось наближене до карти. Відтоді почалася гра «знайди відповідності». Так я прийшов до «геолокування», як ми це називаємо зараз, — першого методу цифрового розслідування.

За кожної нагоди я пробував знову пережити той шалений пошуковий азарт. Наступного робочого дня, у понеділок 15 серпня 2011 року, лівійські повстанці оголосили, що захопили містечко Тіджі, й запостили відео як доказ. У п’ятихвилинному ролику — стрілянина посеред невиразної пустелі. Насамкінець оператор зняв танк, який їхав дорогою повз мечеть. На самій дорозі теж були зачіпки, що могли звузити пошук: посередині виднілася лінія, яка розділяла проїжджу частину на смуги. Я зупинив відео і визначив, що смуга, ближча до камери, завширшки зо два танки. Навпроти мечеті стояли одноповерхівки.

Я знайшов Тіджі на гугл-картах і переключив у супутниковий режим. Простий пошук видав перелік мечетей у Тіджі, і я почав перевіряти, де розташована кожна: чи збігається хоч одна локація з тією, що на відео? Я майже одразу знайшов потрібну дорогу і мечеть із мінаретом з південного боку. На відео мінарет розташований ближче до дороги, праворуч від нього — купол. Усе відповідало супутниковому знімку. На ньому було видно й дерева з відео: вони промайнули за танком, коли той проїжджав повз камеру. Стіна за мечеттю. Далі дорога повертала на північ. Що більше деталей я порівнював, то більше відповідностей знаходив. Усе збігалося. Наступного дня я зафіксував точку, з якої було знято відео з охопленим полум’ям білбордом Каддафі, встановивши геолокацію за допомогою тих-таки гугл-карт. То було в південно-західній оазі Сабхи. Я без вагань викладав усе в блог Guardian. Раніше я був пасивним споживачем новин, копирсався в чужих знахідках. Тепер я мав свої. Потік інформації із соціальних медіа лише здавався неохопним: якщо розумно його сортувати, можна дещо таки знайти.

У жовтні 2011 року повстанці зібралися навколо трубопроводу на околиці Сирта. Із заваленої сміттям ями вони витягли 69-річного чоловіка з найвідомішим у країні обличчям. Каддафі був приголомшений, закривавлений і остаточно скинутий. Він розгублено озирнувся і запитав у повстанців: «Що я вам зробив?». Натовп потягнув Каддафі по піску, решта знімали на телефони. Порвали сорочку, побили його. Незабаром кадри з мертвим Каддафі потрапили в мережу 26.

Але далі історію писали не лише переможці. Переможені, перехожі, сусіди — усі мали смартфони.

Коли я постив свої знахідки в коментарях на Guardian чи на форумі Something Awful, вони з’являлися ненадовго, щоб знову зникнути під навалою наступних дописів. Мені хотілося зберегти архів відкриттів, тож я почав власний блог під старим ніком Браун Мозес, узятим із пісні Френка Заппи.

Я вирішив, що в блозі Брауна Мозеса йтиметься не лише про Лівію: теми могли бути будь-які. Їх ставало дедалі більше. Після смерті Каддафі мисливці за новинами, які стежили за Арабською весною, перемкнули увагу на іншу частину того ж регіону — загострення конфлікту в Сирії. Режим Асада заарештовував і вбивав протестувальників, опозиція взялася за зброю, конфлікт наростав. Соцмережі наповнилися заявами і контрзаявами — було де покопатись. Але спочатку я занурився в новини про самі новини.

У 2011 році скандал із телефонним хакерством підірвав британську газетну індустрію, викривши незаконну й аморальну поведінку. З поширенням мобільних телефонів у 1990-х