Читати книгу - "Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч"

Нас оточували ще голі необроблені стіни, була відсутня завіса, глядацькі крісла, а в повітрі щільною пеленою витав пил, проте нашій творчій уяві це не заважало малювати в голові образи, одна думка про які викликала блаженне хвилююче відчуття – наприклад, як за нашими виставами незабаром невідривно слідкуватимуть близько восьмисот пар очей, а відлуння від захоплених овацій на уклоні відлякуватиме птахів, які сидітимуть на даху.

І хто перед візитом сюди ще був налаштований категорично проти або відчував якісь сумніви в усій цій авантюрі, то тепер усі вони були сповнені інтересу і бажання стати частиною всього цього. Однак, на умови антрепризи – тобто як запрошені актори, Наум ввічливо відповів їм відмовою, оскільки переслідував ідею репертуарного устрою театру.

Загалом, менш, ніж за рік від дня виникнення ідеї, Наум презентував громаді "Об'єднаний театр Калейдоскоп", де під одним дахом зібралися всі театральні діячі нашого містечка. До відкриття ми мали вдосталь часу, щоб познайомитися зі своїми новими однодумцями, обмінятися набутим досвідом, і звикнути до нової сцени, розігруючи вистави один перед одним.

Об'єднання такої кількості акторів в одному театрі безумовно тягло за собою поділ на трупи. "Мельпомена", на жаль, перейшла до "Калейдоскопа" не всім своїм складом, однак театр при цьому не закрився, і навіть проіснував ще чимало років після трагічної події, до якої вже майже наблизився потік моїх спогадів.

Ми об'єдналися з представниками молодого театру "Фаммілен", оскільки вони на репетиціях єдині ставилися прихильно до наших з Леоном імпровізацій, і надалі цим завзятим складом неодноразово примушували наповнюватися весь простір глядацького залу бурхливими невгамовними оваціями.

Приблизно за два місяці до відкриття, коли театр фактично вже був зведений повністю, за винятком дрібного декоративного оздоблення, настала черга складання репертуару. Кожна трупа подала список із вистав, у яких їм свого часу доводилося грати, і які, за потреби, можна буде відрепетирувати і поставити знову в перші тижні відкриття. Пропозицій надійшла така кількість, що репертуар було розписано на півроку вперед.

Але нагадаю, найголовніша особливість театру "Калейдоскоп", яка послужила причиною нашого переходу з "Мельпомени", була повна творча свобода для акторів. Кожен міг написати свою п'єсу, репризу, або монолог, і отримавши схвалення рецензента в особі Наума, поставити власну виставу перед глядачами. З однією невеликою ремаркою – без зазначення авторства в афіші. Хитрий Наум пояснював це тим, що інтерес глядачів не буде однаково прихильним до всіх авторів, і щоб не давати приводу сумніватися в певній виставі, краще тримати авторство в таємниці. Засилля трагедії, буфонади і всіляких піджанрів драми розбавлялося навіть незвичними для театру виступами з музикою і танцями, і далеко не у вигляді водевілів. І якщо перший час після відкриття театру авторські вистави були рідкісним явищем, то через рік уже мало хто виявляв бажання ставити загальновідому класику.

Мені, хоч я також періодично робив деякі начерки, не доводилося займатися драматургією не стільки через мою недосвідченість, скільки через пов'язаний із нею страх зазнати невдачі. Для мене тоді подання на огляд свого готового сценарію і власна постановка вистави все ще здавалися чимось недосяжним і абстрактним, проте я із захватом ділився своїми ідеями з Леоном, і виступав для нього радником у постановці його чергового драматичного шедевру, а часом навіть був і виконавцем головної ролі.

Щодо мого друга – продуктивність Леона, як і його фантазія, не мала меж. Безумовно, в цьому зіграла свою роль його колись велика любов до місцевої бібліотеки, де не було на стелажах такого художнього твору, якого він би не знав напам'ять. З-під його пера з нечуваною легкістю один за одним виходили сценарії, яким після вистави місцеві новинні видання почали присвячувати окремі колонки на перших сторінках своїх газет, захоплюючись талантом невідомого драматурга.

Більшість артистів влаштовував наявний стан справ, проте ті артисти, у яких письменницькі здібності виявлялися набагато кращими за сценічні, з кожним новим написаним сценарієм вкотре піднімали питання про зазначення авторства, проте Наум, як і раніше, непохитно стояв на правильності свого рішення, мовляв, люди, знаючи імена авторів, здебільшого почнуть частіше відвідувати спектаклі певних драматургів. Бачивши недобросовісність Наума, Леон вирішив вдатися до невеличкої хитрості, і для її реалізації звернувся до мене по допомогу.

Він швидко накидав сценарій для невеликої гумористичної репризи з двома персонажами. Ознайомивши мене з ключовими етапами сценарію, з цією репризою ми пішли на прогонку до Наума і почали імпровізувати, як ми це завжди любили робити. Ідея мого друга мала успіх, і, отримавши схвалення, а разом з ним і місце в репертуарі, Леон подякував мені за допомогу, але в суть задуму так і не посвятив. Мені лише залишалося снувати здогадки і з ледве стримуваним інтересом чекати зазначеної дати.

Того вечора Леон вийшов на сцену з довготривалим драматичним монологом, які місцеві газети наступного дня охрестять новим видом вистав – а саме психологічно обтяжливі трагічні монологи. Стоячи в теплому світлі єдиного прожектора, суцільно оточений непроглядним мороком, Леон вів із глядацьким залом односторонню бесіду про буденну повсякденність, де він драматично висвітлював усталені життєві проблеми суспільства, інколи вдаючись до художнього перебільшення. Періодично його промови зовсім були схожі на безладний потік свідомості з домішкою сюрреалізму, що в будь-якому іншому антуражі неодмінно викликало б на обличчях глядачів лише здивування, проте в той момент повні безмірного інтересу погляди були невідривно звернені на сцену, і здавалося, їхні думки й почуття заглиблювалися в приховані глибини підсвідомості разом із Леоном.