Читати книгу - "Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч"

Не менш заворожено спостерігав за виступом і практично весь колектив, що скупчився в закуліссі. Згодом до нас приєднався і Наум, щойно до нього дійшла звістка про те, що в репертуарі щось іде не так. Пильно спостерігаючи за виступом, той швидко зрозумів, що Леон вирішив розіграти перед глядачами неузгоджений спектакль, проте до кінця не знав, як йому реагувати на це. Поки що його здивування й інтерес переважали над невдоволенням.

Далі зі сцени Леон порушив питання про нагальні суспільні вади, і як жителі досі дозволяють їм існувати, продовжуючи заплющувати очі на їхній постійний прояв. Його спокійна до того промова почала рясніти іронією і була сповнена уїдливих глузувань, під час яких його оксамитовий сповнений флегматизму баритон міг спонтанно перейти на надривчастий крик від досягнення вершини емоційної напруги. Його експресія пробуджувала душевне хвилювання також і в усіх оточуючих, від якого перехоплювало подих і виступали си́роти на тілі – я щиро заздрив глядачам, які ще не були знайомі з акторським талантом мого друга.

Однак Науму вже було зовсім не до вподоби те, що він чув, і від колишньої цікавості на його обличчі не залишилося й сліду. Насупившись, він склав руки на грудях і тримав кулак правої руки біля рота – таким чином Наум завжди намагався прикрити своє хвилювання, настання якого незмінно супроводжувалося покусуванням губ. Він сильно нервував тоді. Мені не зовсім була зрозуміла така його реакція на один із найпотужніших виступів Леона, але якщо, думав я, деякі висвітлені на сцені вади були притаманні йому, і Наум також зумів вловити цей підтекст, то в такому разі Леон просто зараз неабияк провокує Наума, висміюючи його перед велелюдною аудиторією. Від такої інтригуючої здогадки не на жарт напружився і я.

Завершував Леон свій виступ підняттям теми утиску людських прав і творчої свободи. Ледве почувши це, Наум показово розвернувся і гучними кроками пішов геть, а мої здогадки отримали своє можливе підтвердження. Обставини, що склалися, не надто мене тішили, бо очевидно така нахабна витівка Леона не залишиться без рівносильної відповіді. І торкнутися це може, зокрема, і мене.

Наум не з'являвся в театрі до початку наступного тижня. Замість нього був присутній його секретар, який і без того виконував практично всі його повсякденні обов'язки, тому театр працював у колишньому режимі. Необхідності в узгодженні нових спектаклів також не було – весь репертуар був складений ще заздалегідь на два місяці вперед.

Ніхто, крім мене, не надав належного значення минулому скандальному спектаклю. Усі актори скоріше були глибоко вражені вчорашнім глядацьким успіхом, ніж можливими наслідками, і висловлювали свої захоплення Леону, коли перетиналися з ним у стінах театру. Сам Леон пояснив мені свій вчинок тим, що якщо Наум не змінить свого рішення з приводу авторства, то театр або почне ставити по колу винятково класичні твори, адже не буде бажання творити щось нове, або трапиться наплив моновистав, або виступів з монологами, як учора, адже так простіше привернути до своєї особи глядацьку увагу й завоювати шанувальників. Бо кожен творець бажає загального визнання, а не бути ресурсом у досягненні чужого успіху своїми ідеями.

У його словах безумовно була істина, адже за наступні дні він отримав не один десяток захоплених листів від вдячної публіки. Це спонукало багатьох акторів-сценаристів звернути і свою увагу на цю невибагливу форму вистави, тільки розглядали вони монолог виключно через призму комедії, а не трагедії, як це зробив Леон. Належний вплив така шана з боку глядачів справила і на мене, і я по-новому поглянув на свої нереалізовані чернетки.

Очікувано не забули згадати про цей виступ і в газетах. Їхні публікації, як зазвичай, багато в чому були схожі між собою, і складалися в основному з короткого опису вистави та отриманих вражень. Однак в одній з газет публікація несподівано була присвячена аналізу вистави, і я, на своє здивування, виявив у ній уже знайоме мені судження – у статті проводили паралель між відомими скандалами за участю сина міського благодійника, із суспільними вадами, порушеними та висміяними у виступі в театрі, власником якого виступає цей самий недбайливий син. Як висновок – театр, який своєю появою вочевидь покликаний був відбілити багатостраждальну репутацію свого власника, у підсумку все одно не допомагає здобути світлого імені, для його темної постаті.

Ця стаття не залишилася непоміченою, і трохи пізніше решта газет почали підхоплювати цю делікатну тему і заради власного гучного заголовка, але зовсім скоро, ще не давши до пуття цій темі поширитися і закріпитися в суспільстві, все в одну мить затихло. А все тому, що Наум, скориставшись впливом батька, вилучив з обігу всі газети, що містили неприйнятні для нього публікації, і зробив досить підступний крок, чим лише сильніше розпалив іскру розбрату, що виникла між ним і Леоном.

Він домігся зустрічі з видавцем газети, де було опубліковано статтю-аналіз, і дав розгорнуте інтерв'ю, підготувавши заздалегідь відповіді на всілякі каверзні запитання.

Головною тематикою інтерв'ю очікувано виступив театр. За словами Наума, ідея спорудити "Калейдоскоп" з'явилася в нього після відвідин місцевих аматорських театрів, коли ті відразу почали стрімко набирати популярність серед населення. За його твердженням, він відчував невдаваний захват від кожної вистави, чого він уже давно не відчував навіть у столичних, більш значущих театрах. І все завдяки не одному тільки акторському таланту, а й відчутному ентузіазму акторів, що буквально вкладали душу в їхнє улюблене ремесло, що і породжувало в підсумку справжнє мистецтво на такій невибагливій сцені. Але поряд з цим, він відчував і смуток, виключно викликаний відсутністю у нас, у акторів, належних можливостей, як у наших столичних однодумців, для повного розкриття свого акторського потенціалу.  Маючи необхідні ресурси, він одразу зрозумів, що в його силах все виправити, і дати можливість розвиватися мистецтву в нашому маленькому містечку.