Читати книгу - "Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч"

Нам тоді ще не було відомо, що того вечора в його голові з'явилася одна геніальна думка, і вже незабаром він приступив до її реалізації.

Заручившись фінансовою допомогою батька, він викупив споруду, де розміщувався театр "Промінь", який на той момент уже не перший місяць переживав тяжку творчу кризу. Кількість порожніх місць у глядацькому залі неухильно зростала з кожною наступною виставою. Учням їхньої акторської школи часом доводилося виступати просто перед своїми рідними та кількома випадковими глядачами, які після побаченого більше не виявляли бажання повертатися сюди навіть задарма.

На тлі їхньої творчої кризи згодом розвинулася й гостра фінансова криза, а тому несподівана поява Наума з грошима на порозі театру стала для них справжнім порятунком. Той одразу ж закрив театр і організував повну реконструкцію споруди, щоб у місцевих обивателів це місце більше не асоціювалося з аматорським місцем. Наявних акторів він не розпустив – вони продовжили навчання своїх підопічних, маючи намір до відкриття поповнити ними лави своєї основної трупи.

Однак, яким би легковажним Наум не виглядав на перший погляд, насправді він не був таким дурним, і робив абсолютно правильні кроки у своєму задумі. Запустивши реконструкцію, наступним своїм кроком він обійшов інші театри в місті в пошуках акторів, які справді знаються на своєму ремеслі, адже прекрасно розумів, що з поточним акторським складом оновлений театр далеко не зайде. Заходив він із діловою пропозицією і до нас.

Це була наша друга зустріч із ним, під час якої він трохи посвятив нас у свої майбутні плани. Поводився він цього разу вже куди більш стримано і по-діловому виховано. Насамперед Наум вибачився за свою поведінку минулого разу, пояснюючи свою витівку перебуванням у найглибшому вирі захоплених емоцій, впоратися з якими йому було не під силу. Водночас він був безмірно вражений, що в усьому місті досі не знайшлося сцени, гідної виступу настільки талановитих акторів. Чи були це лестощі, чи щирі слова, я розпізнати не міг, проте мимоволі посміхнувся почутому.

Так от, під час бесіди він повідав, що має намір виправити цю ситуацію, і що саме ми того вечора наштовхнули його на ідею збудувати в місті театр, рівня національного столичного театру, під дахом якого об'єднає найкращих акторів з усього нашого міста. І що найголовніше – дасть їм повну свободу у сповідуванні творчості. Під час промовляння цих слів він дивився на Леона, який увесь цей час слухав його без виразу будь-яких емоцій, проте саме ці слова виявилися досить влучними, після чого його маска байдужості поступилася місцем зацікавленості. Проте він і далі зберігав колишню незворушність.

Далі Наум ставив багато запитань, що стосувалися театру, зокрема цікавився і нашим баченням, як ще зовсім юних акторів, свого майбутнього в театральній кар'єрі. Сумнівів не було – аматорський театр доволі тендітна авантюра. Нехай він зараз і має великий успіх у глядачів, але він не приносив бажаних грошей, якими можна було б забезпечити своє доросле життя, що наближається. І приклад тому ми прекрасно знали самі – всі дорослі актори "Мельпомени", крім викладання, мали свої основні місця роботи. Театр був для них на другому місці, як захоплення.

У розмові Наум грамотно порушував хвилюючі теми. Він був майстерним маніпулятором, особливо коли справа стосувалася грошей, які він може отримати. Із цього може стати зрозуміло, що він зовсім не вирішив узятися за розум, забажавши стати меценатом театрального мистецтва – він просто побачив можливість збагатитися і вписати своє ім'я в історію, як великого драматурга.

Під кінець розмови Наум пообіцяв повернутися ще раз, коли буде все готово, для проведення екскурсії своїм новим театром зсередини. Після цього він ввічливо відкланявся і поспіхом пішов, залишивши нам чималу поживу для роздумів.

Думки нашої трупи розділилися: ті люди, для яких "Мельпомена" існувала винятково як захоплення або віддушина, що приносить якийсь додатковий заробіток на додачу до наявної вже багато років роботи, категорично виступили проти, аргументуючи своє рішення тим, що новий театр замислюється Наумом як повноцінне серйозне робоче місце, й ідея міняти свою набуту роками праці посаду їх зовсім не надихає.

Трохи прихильнішими були ті, у кого основне місце роботи не мало такої цінності, як у попередніх – вони були згодні оголосити своє остаточне рішення після того, як побачать нахвалений новий театр. Я ж, усе ще будучи студентом, і Леон вбачали в цій можливості перспективи досягти професійних висот на акторському поприщі.

Розмови на цю тему вщухли на найближчі півроку, поки на порозі "Мельпомени" знову не з'явилася постать Наума, який запрошував нас відвідати процес будівництва.

Масштаб його майбутнього творіння справді вражав. Роботи з будівництва велися вкрай інтенсивно – саме зведення споруди вже було закінчено, наразі тривав процес зведення зовнішніх стін. Перш ніж увійти всередину будівельного майданчика ми дочекалися й решти запрошених – представників інших малих театрів. Уже як ми увійшли, на самій території я побачив добре знайомі мені обличчя, якими виявилися колишні наставники театру "Промінь".

Наум захоплено і в подробицях розповідав усім присутнім, що з себе представлятиме його театр, починаючи з характеристик споруди, і закінчуючи переліком репертуару, яким він його бачить, ще раз акцентувавши на тому, що дасть кожному творчу свободу і можливість реалізувати свої драматургічні ідеї. Після чого він повів усіх всередину.

Чималий простір було виділено під зведення повноцінного глядацького залу, яким він і має бути в театрі класичного розуміння – з балконами і ложами, які, однак, на поточний момент усе ще були представлені у вигляді каркаса. Сцена була втричі більшою за звичну мені сцену "Мельпомени", а під нею виднівся простір під оркестрову яму.