Читати книгу - "Назад - це теж напрямок, NatKo"

Прокидатися від голосного гудка будильника — те ще задоволення, скажу я вам. Хтось, не будемо тикати пальцем в люстро, забув вимкнути його. І доводиться прокинутись о восьмій ранку в свій вихідний. Саша, ти йолоп, вітаю. Ще й телефон залишився в кишені кофти. Щоб вимкнути будильник доводиться злазити з ліжка, при цьому ще й заплутатись у ковдрі. Те, що я актор та вмію танцювати на сцені, не означає, що в житті в мене така сама грація. Коли хочеш бути гарним котиком, а виходить незграбне кошеня, що плутається в лапках. Це про мене. Бій  з ковдрою я програю, але до телефону все ж виходить дотягнутись і вимкнути треклятий будильник. 

Падаю назад на ліжко і позіхаю так, що ледь не вивихнув щелепу. О котрій я вчора заснув? Начебто більше ніж вісім годин сну достатньо для того, щоб нормальна доросла людина виспалась. Але схоже на те, що я не нормальна доросла людина. Є люди жайворонки, як моя мама, яка встає разом з першими півнями, встигає позайматись йогою, прочитати новини, випити каву і врятувати світ. Є сови — вони встають пізно, лягають пізно, а вночі встигають хакнути сайт міжнародної організації, ще й приготувати вечерю на десять чоловік. А є дятли, які не розуміють, що робити і прокидаються, коли сонце в дупу припече, або коли будильник доведе до інфаркту. І от я — це дятел. 

На екрані телефону світяться кілька непрочитаних повідомлень та сповіщення з соціальних мереж. Починаю з останніх, щоб скоріше глянути фотки з вистави. Думаю прочитати пару відгуків, але, буду чесним, дуже не хочеться нарватись на критику. Ненавиджу зауваження, бо вони завжди псують настрій. Не вмію я такі коментарі оминати і не звертати на них увагу. Кожне, навіть найменше зауваження я завжди сприймаю як образу в свою сторону. Навіть якщо просто кажуть, що колір костюму не дуже пасує до образу, то я думаю, що проблема саме в мені. І так, на жаль, було завжди. Особливо в школі: одне зауваження вчителя могло привести до того, що я потім не спав вночі, прокручував всю ситуацію в голові і намагався зрозуміти, що я зробив не так. Можу вважати себе маестро по накручуванню з підліткового віку. В такі моменти в голові було стільки думок: від найпростішої — мене вважають телепнем, до катастрофи світового масштабу — завтра вся школа буде сміятись з того, що я неправильно розв’язав приклад з логарифмами. 

Відкриваю Інстаграма і дивлюсь перший пост: мене відмітили на афіші. Там навіть немає мого фото, але внизу написане моє ім’я і прізвище — Олександр Шамсудінов — великими білими літерами на синьому тлі. Цікаво, скільки людей прочитали моє прізвище неправильно. Чомусь мало хто вважає, що наголос треба ставити на І — завжди ставлять на У. Скільки разів я вже поправляв людей. Знову-таки з часів самої школи. Цікавий факт — у нашого театру навіть свій хештег є. Далі йдуть фотки людей з вистави. Кожного разу радію, як дитина, коли бачу на фото місце, де проводжу більшу частину свого життя. Можна трошки відчути себе зіркою. Чи великі актори Голлівуду так само реагують, коли бачать фото звичайних людей? Але їх відмічають на тисячах фото кожного дня. Дуже сильно сумніваюсь, що Джонні Депп витрачає цілий день на перегляд знімків фанатів. 

Натикаюсь на фото нашої трупи на сцені. Епізод, де якраз я мусив обійняти Ілону. Обличчя видно не дуже добре, але все ж зрозуміло, що це я. Відчуваю двоякі емоції, тому що під фото немає жодного коментаря. З одного боку — ніякої критики, і це добре. А з іншого — гарних слів теж немає. Мабуть, я дуже сильно залежу від думки суспільства. Але я ж актор! Я граю для відгуків цих людей. Ну, так мені завжди здавалося. На наступній фото Олег — мій колега на кілька років старший, потім Ілона крупним планом. А тут вже я: посміхаюсь до когось за кадром і тримаю піджак на плечі. Плям від поту під руками не видно, і на цьому дякую. Мені навіть подобається це фото, тому що на ньому здається, що емоції справжні. Чи колись в житті, не на сцені, я відчував щось подібне? Здається, що ні. Тому що всі емоції належать моїм персонажам. І я навіть не знаю, де мої відчуття, а де відголоски того, що я зараз грав. Недавно мені стало цікаво, і я знайшов статтю в інтернеті про емоційне вигорання. Знаю, що самодіагностика — не найкращий варіант, але мені здається, я зіткнувся саме з таким. Постійна втома — ще не найважливіший показник. Скептичне відношення до своєї роботи і втрата бажання будь-що робити — це вже страшніше, як на мене. Ну ось, знову повертаюсь до того, що театр перетворюється з улюбленого місця на те, що ти за всяку ціну будеш уникати. Можливо, мені просто потрібна відпустка? Коротких вихідних не вистачить, адже два дні я буду тільки відсипатись і дивитись смішні відео з котиками. 

Поки тону в думках про свою екзистенційну кризу в двадцять три роки, бачу ще одне фото. І, блін, воно мені так подобається! У когось, хто тримав камеру, руки ростуть з того місця. Тут я стою у півоберті, прибрав волосся за вуха, а очі блищать від світла софітів. Рукава сорочки підкочені — якраз сцена, де у головного героя паніка і питання що робити далі? Зараз, як ніколи, відчуваю спорідненість з цим персонажем. Я теж стою на сцені свого життя (добре-добре, лежу в ліжку на сцені свого життя) і думаю, що ж буде далі? Зберігаю фотографію, поки не загубив, і вирішую змінити аватарку. Давно вже пора. Стара стоїть вже роки три, якщо не більше. 

Тільки-но змінюю картинку профілю, як починають з’являтись коментарі та сердечки. Господи, люди, ви чого не спите о такій порі? Ну серйозно. Адже тільки восьма ранку. Але потім згадую, що сьогодні будній день, а в мене незапланований вихідний. Інші ж люди снідають та збираються на свою звичайну роботу. Інколи мені цікаво уявляти, що я працюю в звичайному офісі. Добре, не в зовсім звичайному — скляні високі будівлі, в котрих, коли їдеш в ліфті, закладає вуха. Відчув це тільки один раз в своєму житті, коли ми з мамою їздили до великого міста і були в такому скляному акваріумі. Тож, цікаво, яким би я був офісним працівником? Чи відчував би те саме емоційне вигорання зараз? Чи думав би про те, що мені остогидло дивитись у комп’ютер і рахувати циферки? Чи втомився би від білої сорочки та краватки?