Читати книгу - "Назад - це теж напрямок, NatKo"

 — Ну, тобі вже двадцять три виповнилось, — знову заводить цю шарманку.

 — А тобі онуків хочется, я правильно розумію? — все ж дивлюсь їй в очі.

 — Та при чому тут онуки, — мама махає рукою і ледь не збиває склянку з колою, — просто ти майже не ходиш нікуди. Так, я знаю, що в тебе є Ксюша, але на переписках далеко не поїдеш. 

 — Ми з Оксаною спілкуємось ще зі школи, я не збираюсь закінчувати нашу дружбу, лише тому що вона поїхала до іншого міста. 

 — Не в тому річ. Тобі потрібен хтось поряд! З ким можна сходити поїсти піци або в кіно. 

 — А зараз я з вами чим займаюсь? Ми їмо піцу.

 — Так, але ми батьки!

 — Це натяк на те, що мені треба виїжджати і шукати своє житло? 

 — Олександр, — тато намагається бути суворим. — Досить перекручувати все догори дригом. Ми з мамою просто турбуємось, щоб ти не відчував себе самотнім.

 — Я не відчуваю себе самотнім, в тому-то і справа, — а тут я вже брешу.

Я майже завжди відчуваю себе самотнім з моменту закінчення школи. Моя найкраща подруга поїхала до іншого міста, а я залишився тут, тому що театр. Я не міг кинути все те, що мені давали батьки, тому вступив до місцевого театрального училища. І так, на сцені я відчував себе чудово, тому що мав змогу надягти яку завгодно маску. А в житті, без маски, я відчував себе пустим. Люди звертали на мене увагу, тільки коли я був черговим персонажем з палітрою емоцій і вигаданим характером. Сам же я — справжній Олександр — не цікавий персонаж. 

 — Не треба турбуватись, окей? — я дивлюсь їм в очі по черзі. — Якщо буду відчувати себе самотнім, я вам скажу. І зможете мене познайомити з ким завгодно. 

 — Доречі, про познайомити, — мама посміхається ширше.

 — Ма, я сказав якщо, — не подобається мені її посмішка.

 — До нас в гості завтра прийде Лариса зі своєю донькою.

 — Мам…

 — Просто спробуй з нею познайомитись ближче! Я ж не пропоную вам внуків мені робити на першій же зустрічі.

 — Добре, я з нею познайомлюсь, — здаюсь, бо мама по-іншому не відчепиться. 

 — Ось бачиш! Не так це вже й важко.

Так, не важко. Просто треба сидіти і удавати зацікавлення. Просто треба грати свою роль. Адже це в мене виходить найкраще. 

***

Вдома я одразу йду до своєї кімнати. Як тільки закриваю за собою двері, стає зразу краще. Тут нікого немає. Просто я і мої речі. Повертаюсь думками до своїх же слів про власне житло. Можливо, це вже й не така погана думка. Так, мені двадцять три, і я досі живу з батьками. Але не тому що я не самостійний лінюх. Просто, коли стало це питання, то здавалось найкращим рішенням залишитись тут. 

Ми живемо в доволі просторому двоповерховому будинку в приватному секторі нашого містечка. З мінусів — найближчий магазин називається «У Світлани», і там є тільки пиво, чіпси і заморожені пельмені. В супермаркет треба їхати машиною або автобусом. З плюсів — ніяких гучних сусідів, гавкучих собак, музики о четвертій ночі. В мене є своя кімната на другому поверсі, яка знаходиться найближче до ванної кімнати. До туалету пара кроків. Це особливо важливо для людини, яка не вмикає світло вночі, щоб дійти до унітазу. 

Моя кімната — моя берлога, куди ніхто крім мене не заходить. Добре, мама інколи заходить, дає мені по голові за безлад, але це ніколи не триває довго. Ну серйозно, кому потрібні рівні стосики футболок у шафі? Для мене це не безлад, а на спинці крісла одяг себе почуває краще, я впевнений. Тому, знімаючи худі, я саме там її і залишаю. Як і джинси. Якщо я буду жити сам, колись мене завалить цим одягом, і ніхто не знайде. 

Хочеться вже скоріше лягти у ліжко, але без душу не можна. Ніколи не розумів людей, які не миються вранці і ввечері. Це святий ритуал: постояти під гарячою водою хвилин п’ятнадцять, втупитись у стіну, намилитись гелем для душу, а потім зрозуміти, що це був шампунь. Сподіваюсь, від нього в мене по всьому тілу не з’явиться купа волосся. Швиденько чистю зуби, залишаю окуляри на столі і — нарешті (!) — в ліжко. 

Як же кайфово під прохолодною важкою ковдрою. Я недавно змінив білизну, і простирадло приємно пахне свіжістю. Здається, що я фізично відчуваю, як мій хребет стає на місце подібно механізмові. Як же я втомився. Дідько! Я забув телефон в кишені кофти. Фіг з ним. Завтра гляну всі повідомлення.