Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

стукіт фішок, нервові вигуки гравців, було б не дивно, якби Гульвіса раптом прокинувся, струсонув за плечі свою смерть, характерним порухом руки змахнув із себе всі неприємності, що його переслідували, встав із труни і поставив ту фішку на своє улюблене число «17». А нащо йому здалась ота фіолетова скабіоза? Скоро вона зів’яне, висохне і жоден круп’є не прийме її.

Сеу Вівалдо, затятий прихильник карнавальних дійств, затримався тієї неділі на роботі, він відкрив похоронне бюро, тільки щоб оформити смерть свого найкращого друга Гульвіси. Якби на його місці був інший небіжчик, Вівалдо не став би псувати собі свята, хоч би що йому казали.

Втім, смерть Гульвіси змусила не лише Вівалдо змінити свої карнавальні плани. Всю ніч до труни покійного сходилися попрощатися люди. Приходили, зокрема, тому що Гульвіса належав до бідної гілки знатного роду Ґімараенсів. Один із його предків був сенатором штату і відомим політичним лідером. Інший його дядько, на прізвисько Чімбо, кілька місяців обіймав посаду помічника поліційного інспектора. Цей дядько був одним із небагатьох Ґімараенсів, який визнавав Гульвісу за родича і виклопотав для нього в префектурі місце відповідального з догляду за садами: посада доволі невибаглива, з копійчаною зарплатнею, якої навіть не вистачало, щоб посидіти в «Табарисі». Чи варто і казати, як ставився до своїх обов’язків молодий муніципальний службовець: він не проінспектував жодного саду, а на роботі з’являвся, тільки щоб отримати свою мізерну платню. Або ж виманити у шефа поручительство за векселем чи позичити у колег зо двадцять або з п’ятдесят тисяч реалів. Сади його взагалі не цікавили, він не збирався витрачати час на якісь там дерева чи квіти, навіть якби зникли всі сади міста, він би й не кліпнув. Гульвіса був нічним птахом, за гніздо мав гральний стіл, а квітами для нього були, як слушно підмітив сеу Вівалдо, — фішки та колоди карт.

Зрештою Ґімараенсів, які прийшли попрощатися з Гульвісою, можна було порахувати на пальцях однієї руки, й усі вони намагалися якнайшвидше ушитися. Решта відвідувачів, а таких було чимало, прийшли поглянути на Гульвісу, всміхнутися від приємних спогадів, сказати йому востаннє «прощавай». Усі вони любили Гульвісу, прощали його божевільні витівки та цінували за його добре серце.

Одним з перших того вечора прийшов святково вбраний (бо потім мав відвести своїх гарненьких доньок на танці до розкішного клубу) командор Селестино, португалець за походженням, банкір і експортер. Він не пройшов квапливо повз труну — так, як би навідався лише задля годиться, а затримався у вітальні, згадав добрим словом Гульвісу, обійняв дону Флор і запропонував їй свою допомогу. Звідки у такої поважної особи, як сеу Селестіно, таке ставлення до дрібного чиновника префектури, завсідника другосортних кабаре, гравця, який ніколи не вилазив із боргів?

Ой і вмів Гульвіса замакітрити світ, такого майстра зуби заговорити треба було ще пошукати! Одного разу йому вдалось переконати цього успішного португальця підписати поручительство на кілька тисяч реалів. Проте Гульвіса ніколи не забував про борги, як і про терміни погашення векселів, банківських або виданих лихварями. Просто у нього не було чим розрахуватись. От він і не платив. Попри те, кількість заборгованостей чимраз росла, як і кількість поручителів. І як йому тільки це вдавалося?

Проте Селестино не наступив двічі на одні й ті ж граблі і вдруге вже не дав Гульвісі поручительства. Одначе й надалі іноді позичав Гульвісі і сто, і двісті, і навіть п’ятсот реалів, коли той приходив до нього без копійки за душею, запевняючи, що сьогодні неодмінно зірве банк. Утім, були і такі, що ручалися за Гульвісу по кілька разів — так, ніби він і не протермінував жодного векселя або ж мав солідний банківський рахунок. Гульвіса зачаровував їх своїми манерами, своєю драматичною переконливою бесідою.

Гульвісі не раз вдавалось обвести довкола пальця самого Зе Сампайо, відлюдькуватого і нетовариського чоловіка дони Норми, власника взуттєвого магазину в Нижньому Місті, цілковиту протилежність своєї дружини, який попри все і далі його поважав і позичав гроші. Навіть після того прикрого випадку, коли Гульвіса взяв у нього в борг кілька пар найвишуканіших дорогих туфель і, не гаючи часу, перепродав їх за безцінь магазину-конкуренту в присутності приголомшених реалізаторів Сампайо, бо, бачте, йому терміново знадобилася невелика сума готівкою для гри в підпільну лотерею.

Проте Сампайо знайшов виправдання негідному вчинку Гульвіси і вибачив йому.

Того ж вечора завжди веселий та безтурботний Гульвіса розповів Зе Сампайо, як усю ніч йому снилася дона Жіза, яка перетворилася на страуса і ганялася за ним безкраїм степом, а він ніяк не міг збагнути, чи то була спроба любовних ігрищ посеред густих зелених трав — так хтиво виблискували її розпусні очі, чи то вона хотіла його заклювати своїм могутнім дзьобом. Гульвіса прокидався у холодному поту і відганяв від себе той жахливий сон, потім знову засинав, змушуючи себе думати про щось приємне, проте вперта вчителька й далі мчала за ним із розкритим зажерливим дзьобом і хтиво вилискувала безсоромними очима. Якби ж дона Жіза була своєї звичайної зовнішності, Гульвіса не став би тікати, а залюбки пристав на домагання тієї бісової ґрінги[5] з її дурнуватим акцентом і любов’ю до філософії. Оскільки ж дона Жіза була вкрита страусиним пір’ям, йому нічого не залишалось, окрім як ганебно тікати. Вранці, після ночі таких жахіть, Гульвіса прокинувся неймовірно втомлений від постійної біганини, весь в холодному поту, так ще й без копійки за душею. Він обнишпорив увесь будинок, проте намарне: напередодні забрав у дони Флор усі гроші, навіть дріб’язок. Тоді вирішив позичити у когось зі своїх давніх знайомих, але марно — останнім часом він аж занадто зловживав довірою кредиторів. І ось, проходячи повз «Каза Стела», успішну взуттєву крамницю Зе Сампайо, з численним і розмаїтим асортиментом взуття, його осінило: можна тимчасово долучитися до цієї прибуткової взуттєвої справи, перепродуючи за безцінь взуття, і це був чудовий спосіб швидко роздобути невелику суму грошей.

У нього могла і не виникнути така геніальна ідея, нечесна і недоладна на перший погляд, проте дуже спритна та прибуткова, якби не той страус уві сні, який в реальності приніс йому таку чималу поживу і він виграв солідну суму завдяки вирученим за взуття коштам. Сповнений вдячності за розуміння, він гідно зайшов увечері в крамницю Зе Сампайо і в присутності приголомшених реалізаторів сплатив вартість придбаного вранці товару, потім зі сміхом розповів про свою винахідливу витівку і запропонував Зе Сампайо випити з цієї нагоди. Той відмовився, проте він не гнівався на Гульвісу й надалі підтримував із ним дружні стосунки і продавав йому взуття з десятивідсотковою знижкою або ж