Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Він поволі скидав з неї весь одяг, торкався і цілував кожен сантиметр її тіла, пестив витончені вигини, голубив потаємні впадини її тендітної плоті і милувався таємничою грою світла і тіні. Соромлячись, дона Флор намагалася прикритися, проте Гульвіса, сміючись, зривав з неї простирадло, оголюючи повні красиві груди, пружний живіт і звабливе лоно. Вона була для нього цяцькою, нерозкритим пуп’янком троянди, що розквітала з кожною ніччю насолод. Ніч за ніччю дона Флор долала свою сором’язливість і, покірно віддаючись цьому розкішному сластолюбству, ставала чимраз сміливішою й палкішою коханкою. Втім, вона так і не змогла цілком позбутися власної ніяковості та сорому, тому щоразу Гульвісі доводилося завойовувати її знову і знову, адже, щойно оговтавшись від шалених і палких обіймів, вона знову ставала скромною і соромливою дружиною.

Тільки залишившись наодинці зі своїм покійним чоловіком, дона Флор остаточно зрозуміла, що тепер вона вдова, що ніколи більше не побачить Гульвіси, як і не зомліє від насолоди в його обіймах. З тієї миті, як трагічна звістка про загибель її чоловіка почала передаватися з вуст в уста і дійшла до неї, аж до прибуття катафалка дона Флор була немов в туманному сні і сон той був поганий, і водночас якийсь бентежний: приголомшлива новина, сповнений сліз шлях до площі Другого Липня, мертве тіло її коханого чоловіка, співчутливий натовп, який будь-що намагався розрадити її і подбати про неї, нелегка дорога до пустого дому мало не на руках дони Норми і дони Жізи, розради професора Епамінондаса і Мендеса. Все це сталося так стрімко і ґвалтовно, що у дони Флор навіть не було часу усвідомити смерть Гульвіси.

З місця події тіло померлого забрали в морг, а дону Флор і на секунду не залишали на одинці. Цієї карнавальної неділі вона раптом стала центром уваги не лише своєї вулиці, але й усього кварталу. І доки не привезли до її пустого дому померлого Гульвісу, загорнутого в брудне простирадло, доки не вручили їй маленький барвистий вузлик із костюмом баїянки, доти до дони Флор не припинялося безперервне паломництво сусідів, знайомих і друзів, які висловлювали щирі співчуття, втішали і підтримували її. Дона Норма і дона Жіза геть забули про свої буденні клопоти, і без того закинуті через карнавал, і повністю доручили їх виконання покоївкам. Вони ані на крок не відходили від дони Флор, намагаючись передужчити одна одну у виявах підтримки та розради.

А на вулиці вирував Карнавал, сунув люд у химерних костюмах, танцюючи або даючи вистави. Гучно грали оркестри, дзвеніли тамбурини та маракаси, гупали барабани. Час від часу дона Норма, не в змозі більше боротися з собою, визирала у вікно, перекидалася жартами зі знайомими перебраними учасниками карнавалу, розповідала про смерть Гульвіси, аплодувала оригінальному костюму або дотепній витівці. Іноді, коли щось їй особливо подобалося, вона кликала дону Жізу. Під вечір, коли у супроводі юрби, яка кружляла самбу, на вулицю вийшли «Сини моря» зі своєю винятковою постановкою, навіть дона Флор, ледь стримуючи сльози, підійшла до вікна, щоб поглянути на них; тих найочікуваніших, найцікавіших «Синів моря», що про них газети писали як про безумовно найкращу процесію баїянського карнавалу. Не показуючись натовпу, дона Флор визирала з-за широких плечей дони Жізи. А дона Норма, геть забувши про пристойність, а про небіжчика і поготів, захоплено зааплодувала.

Так тривало весь день, від самісінької новини про смерть Гульвіси. Навіть дона Нансі, гонорова аргентинка, яка недавно оселилась на цій вулиці, дружина похмурого власника фабрики керамічних виробів Бернабо, відкинувши свою пиху, висловила співчуття доні Флор (показавши таким чином, що вона приємна і вихована особа) і запропонувала їй допомогу, обмінюючись із доною Жізою власними міркуваннями на тему швидкоплинності та непевності нашого життя.

Як ми бачимо, дона Флор справді не мала часу усвідомити свій новий стан і прийняти такі гіркі зміни у житті. І тільки коли Гульвісу привезли з моргу і голого поклали на подружнє ложе, де стільки разів вони пристрасно кохали одне одного, тоді і саме в той момент дона Флор усвідомила смерть свого чоловіка і сповна відчула себе вдовою. Ніколи більше він не оволодіє нею на цьому кованому ліжку, не зніме сукню і комбінацію, не кине простирадло на нічний столик, оголивши найпотаємніші закутки її тіла, не припаде вустами до кожної клітинки, змусивши її тремтіти від нестримної насолоди.

«Ніколи вже!..» — подумала дона Флор, до горла підступив клубок, підкосилися ноги, тільки тепер вона зрозуміла, що це кінець. Стояла мовчки, без сліз, без емоцій, далека від дійства, що відбувалося надворі, одна віч-на-віч зі смертю. Лише вона і схололе Гульвісове тіло, вона і повна відсутність її чоловіка. Їй більше не доведеться чекати його до світанку, ховати від нього гроші, отримані від її учениць, спостерігати за його залицяннями до найкрасивіших з них, терпіти побої, коли він напивався й був без настрою, і червоніти від пекучих кпин їхніх сусідів. Їй не доведеться більше коритися його жагучому бажанню, сповна відкриватись його палким дотикам, забувши про сором заради торжества любовних утіх. Клубок у горлі душив її; дона Флор раптом відчула пекучий біль у грудях, ніби її пронизав гострий кинджал.

— Флор, чи не пора його одягати? — почула вона наполегливий голос дони Норми з вітальні. — Скоро почнуть сходитися люди…

Вдова відчинила двері. Була серйозна і мовчазна, холодна і стримана, жодних сліз чи стогонів. Самісінька на світі. Зайшли сусіди, щоб допомогти їй. Сеу Вівалдо з похоронного бюро «Квітучий рай» особисто привіз їй труну, запропонувавши її вдвічі дешевше від реальної ціни, адже Гульвіса був його давнім партнером за гральним столом. Зі знанням справи він допоміг одягнути покійника, перетворивши молодого і легковажного гуляку на солідну особу. Дона Флор була присутня при цьому і не промовила жодного слова, не зронила жодної сльозинки. Вона була сама на цьому світі.

4

ТІЛО ГУЛЬВІСИ ПОКЛАЛИ В ТРУНУ І ПЕРЕНЕСЛИ ДО ВІТАЛЬНІ, де з крісел уже спорудили відповідну підставку. Сеу Вівалдо привіз також багато квітів — безкоштовний дружній вияв уваги від працівників похоронного бюро; дона Жіза витягла з букета фіолетову скабіозу — символ скорботи — і вклала її до схрещених рук Гульвіси. Сеу Вівалдо такий вчинок видався безглуздим: померлому варто було би вкласти у руки принаймні якусь гральну фішку… І коли б замість карнавальної музики і сміху знадвору раптом долинув шум, як під час партії в рулетку, хриплий голос круп’є,