Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Ліза 

- Все, спи, і ні про що не переживай, я зможу тебе захистити, це мені під силу.

- Я вірю, - пошепки відповіла, і повернулася спиною, - і ти мені зайця ще винен.

І почула як він тільки хмикнув на мій випад. А може я образилася, міг і поцілувати, та заспокоїти. Йому вистачило б просто притулитися до мене, настільки ми близько один до одного, так ні ж вдає з себе благородного лицаря, а я бачу, що ледве стримується. Це на мене напевно діє моє дике життя протягом двох місяців, от і готова вже кидатися на хлопця. Так він красунчик, пекучий блондин з блакитними очима, і барс його просто відпадний... Та що це зі мною коїться? Ніколи не була голодною на хлопців, та і вони мене увагою не обділяли. Потрібно заспокоїтися та спати, а то мало чого, ще дурниць нароблю.

Ще трішки покопавшись у собі поринула у царство морфея.

Два місяці до цього.

Речі зібрала. Закляття для зменшення ваги та розміру, щоб усе необхідне помістилося у рюкзак - використала. З моєю силою, яка останнім часом розбушувалося, доводилося багато речей носити із собою. А вирушаючи з друзями у похід по лісі, запаслася на всяк випадок, останній раз перенеслася з аудиторії університету до парку в іншому кінці міста.

Цей інцидент вдалося приховати від батьків, інакше б вони мене з подвійним завзяттям почали мене возити по всім своїм знайомим, коткі мають синів. Чому так? А тому що мені потрібен "якір" для моєї сили, і нікого не хвилює як я себе почуваю у цій ситуації.

Як будь-яка дівчина - я хочу романтики, кохання, квіточок та тістечок, хочу чарівні побачення під місяцем... Ну і далі і така подібна маячня, якої просто хочеться, бо це красиво і показує наскільки важлива дівчина для хлопця, що він готовий робити романтичні дурниці. Це ж так мило, та я згодна вже на просте і банальне побачення в ресторані або похід у кіно з попкорном. У мене останнім часом також почалися подібні зриви, як оце що ви тільки що спостерігали. Адже зі своїм коханим хлопцем ми розійшлися. А всьому виною знову-таки моя новоприбула сила. І от спочатку я місяць ридала у подушку, через не виправданні мрії, потім ходила з високо піднятою головою, вдаючи що у мене все добре, доки друзі дивилися на мене, як на побите кошеня. Найбільше у всьому цьому балагані добило, що мій уже колишній коханий знайшов досить швидко мені заміну, і ходив за нею слухняним цуциком, козел.

Той період я пам'ятаю змазано. Якщо хто спитає зі скількома хлопцями мене тоді познайомили батьки, боюся чіткої відповіді не почули б. І благо, пощастило, що тоді не зустрівся якийсь розумник, що зміг би вигадати, як поріднитися з відомим дипломатом окільцювавши його дочку. Тому що я б і цього підступу тоді не помітила б, така розбита була.

На щастя, нова дівчина колишнього привела в тонус, скотина перестрілка мене в безлюдному провулку, хотіла пояснити, що він її і щоб я тримала свої апетитні булки при собі. Так я дуже вродлива та тендітна дівчина, і горджуся цим. Та вона не врахувала мою біснувату силу, а розрахунок явно був на невеликі розміри звіриної іпостасі. Наївна, а ще й дурепа, краще б спочатку прийшла і подивилася на наші тренування, перш ніж лізти зі мною у бійку. Я занадто вертеп і спіймати не кожен може, а сили маю більше ніж у два рази більших за мене. Як ви здогадалися зализувала рани та скотиняка довго. От тоді то я і включила режим чортівки, бідні були всі навколо. А невдалі наречені старалися лишній раз зі мною не стикатися. Так пройшло ще два місяці пошуків.

Але все хороше як і погане - закінчується. Мій дисбаланс сил починав досягати апогею. Тут уже навіть я прикрила ротика та слухняно сиділа на зустрічах вдивляючись у обличчя потенційних "якорів", мене до чортиків лякала моя нестабільність.

А сьогодні я вирішила дати собі відпочинок на дня три з друзями в глушині біля озера. Але по дорозі мене перестрів тато.

- Єлизавета, куди це ти зібралася? - грізно спитав мене.

- Я вже говорила - на відпочинок у лісі з друзями, - важко видихнувши вкотре повторила.

- Ми ж домовилися з тобою, що поїдемо до наших друзів...

- До ваших, не моїх, - не витримала, - моя присутність там не обов'язкова.

- Гаразд, цього разу я пробачу твої дитячі пустощі, але наступного тижня, ми поїдемо разом, - пригрозив пальцем тато.

- Ну поясни, чому ти так вчепився до мене? Що я маю там робити? - страждальнецьки простягла.

- У них є син, дуже сильний магічно, - у мені все починало закипати, - і вони барси такі ж як ми - родовиті...

- Чекай, тату, до чого це ти зараз ведеш? Я ж просила дати мені відпочинок, - від обурення повітря навколо мене починало нагадувати туман, моя магія біснувалася.

- Доню! Заспокійся! Тобі потрібен наречений, твоя сила з кожним днем зростає, і стає дедалі непередбаченішою, а якщо тебе закине невідомо куди? - у цьому тато мав рацію, моя сила і справді часто виходила з під контролю, батьки навіть не здогадувалися наскільки часто останнім часом.

- Але ж я вас просила не робити цього за моєю спиною, можна ж було попередити, - я уже взяла себе в руки, і туман навколо потроху розвіювався, ще не вистачало половину будинку перенести невідомо куди.

- Лізо, тобі просто необхідний "якір", - уже перейшов на вмовляння тато, мама ж сиділа і далі мовчки, і спостерігала за нашою сваркою.

- Я це знаю, - втомлено погодилася, - і як цей "якір" мені здобути?

- Заручини із сильним магом допоможуть, - я тільки фиркнула, скільки вже їх перезнайомилося зі мною, тих сильних магів? Ой, багацько, і жоден не підійшов.

- У мене сумніви, що такий знайдеться.

- Знайдеться, мусить знайтися, якщо у тебе така сильна магія, то повинна бути рівноцінна їй - щоб збалансувати потік сил у тобі.

- А цей барс... він точно... достатньо сильний? - невпевнено спитала.

- Дуже сильний, найкращий в академії, в котрій тобі належить вчитися, - з гордістю зазначив тато.

- Яка ще академія? - а це щось новеньке. - Я навчаюся в університеті!