Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 Решта тижня минула в спокійнішому темпі. Ліна взяла себе в руки і спокійно, без поспіху, вникала в свої нові обов’язки. Легше було вже через те, що Вадима Олександровича два дні не було на місці. Небеса зжалились над дівчиною і відправили його у незаплановане відрядження.

До нього звикнути вона ще не змогла. Кожного разу, при його появі, в неї починалася аритмія і кудись, чарівним чином, дівався весь кисень. Ніяк не вдавалося збагнути, що з нею не так і чому вона так дивно на нього реагує.

Ну мовчазний, ну строгий, ну вимогливий. Той що з того? Напевно, це все його погляд. Погляд небесно-синіх очей з довгими темними віями і завжди злегка нахмуреними бровами провокував відчуття безпорадності і подавляв волю. Здавалось, наче він в душу заглядає до самого дна.

Ліна завжди трохи побоювалась занадто красивих чоловіків. Чому? Достеменно і сама не знала. Це було якесь не зрозуміле внутрішнє чуття. Можливо в неї з якихось причин склалось враження, що людина може бути красивою або зовні або в душі, але ніяк не з обох сторін одночасно. Можна сказати, що Вадим Олександрович своїм нестерпним характером цієї теорії не спростовував.

Мала дівчини ще одну теорію, яка їй не подобалась, але зерно правди там було. У вродливого чоловіка легко закохатися, але потім важко переживати його байдужість. Ліна не вважала себе настільки хорошою, щоб закохати в себе якогось красеня, а біль від нерозділеного кохання їй ні до чого. Проста, банальна, безпідставна і стара як світ невпевненість в собі.

На вихідних дівчина зі своєю подругою Мартою, з якою разом винаймала квартиру, затіяли генеральне прибирання. Вони познайомилися ще під час навчання в університеті і з тих пір стали хорошими друзями. Якщо розібратися, то ближчої подруги в Ліни і не було. Коліжанки дитинства-юності вже давно перейшли до категорії добрих знайомих. Так часом буває, коли життя розкидає людей по світу.

-          Ну і як твої успіхи на новій посаді? Звикаєш? - заговорила Марта, стоячи на кріслі та витираючи пилюку з шафи.

-          Так, звичайно. Процес пішов. Першого дня ганьбилась як ніколи в житті, але зараз, наче, трохи опам’яталась. Хоча може просто начальника два дні не було на місці і ніхто мене не дратував,- відповіла Ліна сидячи на підвіконнику і протираючи шибку.

-          Оу, то ти не ладнаєш з новим шефом?

-          Він лякає мене. Не знаю, це щось внутрішнє,- знизала плечима дівчина.- Занадто гарні, мовчазні чоловіки не вселяють довіри.

-          А занадто гарний це як?- перепитала Марта.

-          Як смертний гріх,- вирвався у Ліни нервовий смішок.

-          Ууу..- протягнула подруга. – Он які нюанси випливають. То може ти просто запала на нього?

-          Хай Бог милує, ти що?! - поспішила відмахнутися Ліна, - Нізащо в світі. Зрештою, якби і захотіла то нічого б не вийшло. Він буквально не помічає мене. Для нього я просто рядовий працівник. Ні. Ні. Ні. Таке тільки наукові фантасти не напишуть. Та й, може ти забула, але в мене є хлопець.

-          Нічого я не забула, але ж невідомо скільки він ще витримає твій добровільний целібат,- жалісно скривила брови Марта і виразно глянула на Ліну. - До речі, як у вас справи?

-          Добре все, чудово. Сьогодні вечором в нас побачення. Підемо в кіно.

-          А як ваші стосунки в плані ... ну ти зрозуміла?

-          Поки ніяк. Він не тисне на мене.

-          Ну дивись. Всяке терпіння має межу.

-          Та розумію я. Розумію, що треба. Думаю, я вже майже дозріла. Ще трошки.

-          Та давай вже скоріше. Скільки можна чекати? Ти не уявляєш в чому собі відмовляєш,- посміхнулась і захитала головою Марта, зістрибуючи з крісла.

-          Ти ж знаєш, що для мене це важливо. Я не хочу ні про що шкодувати,- трохи ображеним тоном заговорила Ліна.

-          В тебе надто серйозне ставлення до сексу. Будь простіше. Це просто секс,- вкотре виразно глянула на подругу Марта і взялася витирати кухонний стіл.

-          Можливо ти і маєш рацію, але мені важко переступити свій внутрішній бар’єр.

-          Дивись, щоб після того як переступиш, мені не довелось шукати тебе по чоловічих стриптиз-барах,- засміялась Марта.

Ліна, вдаючи роздратованість, подивилася на подругу і зітхнула.

-          Казна-що ти мелеш,- буркнула у відповідь.

Дівчата завершили прибирання по обіді, зварили легкий суп і Ліна пішла в душ. До зустрічі з Романом залишалось ще кілька годин, тому вона вирішила згаяти цей час із книгою. За цікавою, але трагічною історією кохання час минув швидко, але тепер потрібно було щось робити з почервонілими очима і носом. Ліна відклала книгу і пішла до ванної вмитися холодною водою. Потім нафарбувалась, одяглась, на виході крикнула Марті, що йде та зачинила за собою двері.

Роман сидів на лавці в парку і чекав на свою дівчину. Вона трохи спізнювалась. Він вже давно на неї чекає і мова зараз не про цей випадок. Та він знайшов спосіб як зарадити собі. Пересічні знайомі радо «допомагають» йому чекати на Ліну. Роман не міг сказати, що одноразовий секс без зобов’язань йому не подобається. Та кожному нормальному мужикові такого завжди хотілося, ну або періодично. Проте, це приносило тільки короткочасне заспокоєння і задоволення. Він хотів саме Ліну. Таку недоступну і стриману. Потім він буде належати тільки їй, але зараз змушений шукати те, чого вона не дає, в іншому місці. Та все це дрібниці і ніяка не зрада. Така вже чоловіча природа і тут він безсилий, але думками він завжди з нею.

Нарешті, біля входу в парк, він помітив Ліну. Вона була така гарна в легкому шифоновому платті до коліна, чорній шкіряній куртці, голубих кедах та з волоссям зібраним у кінський хвіст та перев’язаним косинкою , що Роман відчув, що сьогоднішня випадкова знайома старалась марно. Ліна будь-що мусить бути його і він доб’ється свого якнайшвидше.

Ліна підійшла до лавки, на якій він сидів безвідривно дивлячись на неї, із широкою посмішкою на обличчі.