Читати книгу - "Оманливе кохання, Ангеліна Кріхелі"

Саша допоміг їй зручно влаштуватися у плетеному кріслі під яблунею. Незважаючи на теплу в цю пору року погоду, на природі виявилося прохолодно.

Замружившись від задоволення, Варя просто вдихала свіже повітря на повні груди і ніяк не могла надихатися.

Дивні речі відбувалися з нею у його присутності. Вона ніби тільки зараз, раптом, почала відчувати насолоду від життя. Наче хтось відкрив невидимий вентиль – і хлинули всі почуття.

Дивуючись самій собі, вона вловлювала найменші шарудіння крил непосидючих горобців, слухала ніжний шелест листя над головою, з насолодою вдихала запах свіжоскошеної трави. Хлопець, мабуть, добре доглядав за садом.

Варвара мимовільно здригнулася, відчувши його дбайливий дотик. Хлопець ніжно посміхався, прикриваючи її ноги легким пледом. Потім сів перед нею прямо на траву, схрестивши ноги і зімкнувши руки в замок. На його обличчі затанцював сонячний зайчик.

Варі здалося, що вона й сама зараз затанцювалаб, легко й завзято. Адже її завжди вважали закритою людиною, надто практичною і тому нудною.

– Ти теж відчуваєш це, правда? – проникливо уточнив молодик, допитливо вдивляючись у її очі.

Варвара промовчала. Злякано моргнула, не знаючи, як реагувати на свій новий, не зрозумілий їй стан.

– Коли ти зайшла до нашої аудиторії, я відчув щось подібне. Наче до тебе не жив і нічого не відчував.

– Сашко, – розгублено промовила жінка. – Але ж... ти ще зовсім молодий. Це ж... Я просто втомилася, а тут ось, – обвела рукою простір, – природа, повітря, твоя увага. Я тебе бачу вдруге у житті... Так не буває.

Юнак похитав головою, загадково посміхаючись.

– Варю, послухай мене. Ти можеш не вірити мені, але самій собі не вірити не вдасться. Кохання з першого погляду буває. Не часто, але таке трапляється. Пазли збігаються, дві половинки зустрічаються і відразу ж відчувають це. А вік... – він задиристо хмикнув, підводячись з місця і ховаючи руки в кишені штанів. – Це просто цифра. І потім! Скільки тобі років?

– Це нетактовне питання, – надулась Варя.

– Та досить! Я маю знати вік і дату народження майбутньої дружини, – легко відмахнувся Сашко.

– Тридцять три, – тихо буркнула вона.

– Усього! – пирхнув чоловік, помітно розслабляючись. – Варонько, мені вже двадцять п’ять, а тобі лише тридцять три.

Варвара крадькома посміхнулася, але тут же спохватилася. Так, у його присутності з нею відбувалося щось дивне. І ці відчуття подобалися їй. Але це вже якийсь сюрреалізм, так не буває насправді.

– Сашуню, – ласкаво промовила вона, ніби зверталася до дитини, він відразу ж незадоволеноспохмурнів. – За десять років тобі буде лишетридцять п’ять, а мені вже сорок три. Ці примхипройдуть. Тобі захочеться бачити поряд із собою не моложаву жінку, а молоду та повну сил дівчину...

Варя здивовано моргнула, відчувши на своєму обличчі солону вологу. Перед очима спливли розгублені і в той же час пристрасні очі Веніаміна і переможна посмішка секретарки в її ліжку. Чомусь тоді це не зворушило так сильно, як у цей момент, коли обличчя Вені у її свідомості змінилося Сашиним обличчям.

Адже з колишнім чоловіком вони зустрічалися ще зі студентських часів, потім одружилися та будували спільне світле майбутнє, створювали свою компанію. Можливо, вся справа в дивній, незрозумілій іскорці, що зігріває зсередини. Тоді її не було. А зараз... Ні, з будь-якої іскри виходить тільки багаття, яке спалює все навколо вщент. Обидві крайності явно не для неї.

Тряхнула головою, відганяючи нав’язливі думки.

Сашко дивився на неї поглядом зрілої людини, яка багато чого пережила. Але звідки? У його віці!

– Ти, мабуть, думаєш, що мені мало що відомо про реальне життя у цьому віці, – проникливо почав він. – І я навіть не розвінчуватиму цей міф. Принаймні не зараз. Від цієї невідповідності реальності з паспортом я часто страждаю. Але коли ти взнаєш мене краще...

Він замовк. Потім різко змінився в обличчі, знову стаючи веселим і безтурботним, наче хлопчисько.

– А тепер я займуся шашликом. Ти поки що можеш зробити салат з овочів, у багажнику все є. Або оглянути будинок. Потім ми чудово проведемо час, ти допоможеш мені з документами. А вранці ми вирушимо на рибалку.

– Завтра понеділок, – обурилась Варя. – Мені треба на роботу.

Чомусь перспектива залишитися на ніч із малознайомим чоловіком її лякала менше, ніж прогул на роботі.

– Завтра загальнодержавний вихідний. Ти надто багато працюєш, – хмикнув він.

Діловито закотивши рукави сорочки, почав із задоволенням розвантажувати багажник. Той здавався Варі бездонним, судячи з кількості вилученого з надр автомобіля. Вона з насолодою спостерігала за заняттям чоловіка, за роботою м’язів міцних рук, які явно знали і фізичну працю. Що ж він за людина така?

Впіймала себе на тому, що заворожено посміхається, майже невідривно дивлячись на нього навіть під час нарізування овочів.

У грудях розливалося тепло, солодка млістьогорнула все тіло, ніби в передчутті новорічного чаклунства. Тільки про нього мріють усі, а не бачив ніхто.

Хмикнувши, попросила Сашка видати їй документи. Без нього вивчати його будинок не стала. Без нього взагалі нічого не хотілося робити. Признаватись у цьому не поспішала, дивуючись самій собі, лаючи себе. Хлопчисько ж зовсім! Що його батьки скажуть?! Доросла тітка вирішила хлопчикові задурити голову? Ну гаразд він, але їй не двадцять п’ять!