Читати книгу - "Рубінова тінь минулого, Анна Ліє Кейн"

- Ель! - Геррі спритно застрибнув мені на плече, влаштувався на звичному місці та почав звітувати: - Спробував я ці ваші профітролі та канапе з креветками. Їсти, звісно, ​​можна. Але еклерчики смачніші були. Та й горішків вочевидь не вистачає.

- Доведеться переглянути меню, - посміхнулася компаньйону і повернулася до Дорайна та Крайта. Поки в Ізаріді тривали зимові вихідні на честь Півроку ми намагалися закінчити приготування до весілля. Звичайно, Геррі, як головний дегустатор вирушив у ресторан, дозволивши мені самій вибирати сукню. Судячи з його круглого пузика, наївся він вдосталь, але до кожної страви вже готовий був пред'явити візок претензій.

Ми зустрілися на виході із салону. Дорайн підійшов ближче, обдарувавши мене чарівною посмішкою, але поцілувати не встиг. Поруч пролунав голос Айри:

- Я розповіла Елері про Наріне, - заявила демониця. Дорайн одразу підібрався, стрільнув у її бік поглядом, потім напружено глянув на мене. У цей момент навіть відчула незручність. Все ж таки я вчинила безглуздо. Варто було запитати прямо у майбутнього чоловіка. Айра на цьому не зупинилася і додала з докором: - Елері бачила Наріне, коли вона приходила до академії. Мабуть, вона могла сприйняти це якось неправильно, якщо ти вирішив відмовчатися. Як гадаєш, Дор?

Ректор закотив очі, але за мить все ж таки ніжно взяв мене за руку і схилився ближче до обличчя.

- Ель, я все можу ...

- Не треба, - швидко замотала головою. – Айра все пояснила. Ми поговоримо пізніше, гаразд?

Краєм ока помітила як Крайт скривився і відвернувся. Він явно знав про кого йдеться.

- Я щось пропустив? - сполошився Геррі й тицьнув мене лапкою в щоку. Я звично відмахнулась і попросила нареченого:

- Їдьмо додому?

Дорайн уважно глянув на мене, заглядаючи у вічі, потім трохи стиснув мою долоню у своїх пальцях і кивнув.

- Ну ось знову! - продовжував бурчати Геррі. - Варто тільки залишити тебе на півдня, як навколо починають вихоритися таємниці.

***

За вікнами столичної квартири Дорайна загусали сутінки, у світлі ліхтарів повільно кружляли сніжинки. Долоні зігрівав кухоль із фруктовим чаєм. Геррі хрумтів горішками, вивчаючи статтю в газеті про пожежу на фабриці іграшок.

Ректор Академії Проклятих опустився на стілець навпроти мене. Тонка чорна сорочка підкреслювала його фігуру, гарно обтягуючи м'язи рук та широкі плечі. Я навіть упіймала себе на тому, що знову задивилася на власного нареченого. Скоріше підняла погляд, вивчивши задоволену усмішку та хитрий блиск в очах. Помітив.

- Може, мені не варто залишати Годамн? - швидше запитала, переживаючи, щоб демон не вирішив відвернути мене від розмови якоюсь приємнішою, але менш інформативною справою.

- Чому ти так вирішила? - здивувався Дорайн. - Боїшся, що без твого нагляду я зруйную академію?

- Я фа ним прифляну, - з набитим горішками ротом запевнив Геррі, не відриваючись від газети.

- Ні, справа не в тому, - зітхнула, опускаючи голову. - Просто…

Зам'ялася, зовсім не розуміючи, що зараз відчуваю. В академії поряд з Дорайном я почувала себе захищеною, ніби була золотим злитком, який помістили до банківського сховища у найнадійніший сейф. А вже влітку я мала залишити Годамн і вирушити в госпіталь. Там доведеться заводити нові знайомства, вибудовувати стосунки з колегами. Найбільше лякало, що працювати з Дорайном ми будемо у різних містах. Демон запевнив, що жити попри це ми зможемо разом. Ніхто не скасовував телепортаційних переміщень. Але майбутнє все одно мене лякало.

Ірма даремно переживала, що я втечу з весілля. Перспектива стати дружиною Дорайна зовсім не здавалася мені чимось жахливим, скоріше навпаки. Набагато страшніше було залишитись без нього. За минулий час я дізналася демона набагато краще, віддала йому своє серце та душу без залишку. На цей раз я була впевнена, що зробила правильний вибір.

- Переживаєш через Наріне? - уточнив Дорайн, неправильно розтлумачивши моє мовчання. Він схилив голову і роздратовано смикнув куточком рота.

Я поспішила простягнути руку і торкнутися його пальців. Моя долоня відразу потрапила в ніжний полон. Дорайн мить розглядав спіймане зап'ястя, потім повільно підняв його до свого обличчя і ніжно поцілував.

- Ні, більше я не хвилююся. Я повинна була запитати тебе прямо... тому давай наступного разу говорити про подібне відразу?

- Добре. Вибач мені, - Дорайн поглянув на мене, наче миле цуценя, приховуючи хитру демонічну посмішку, та продовжив ланцюжок поцілунків від зап'ястя до ліктя.

- Почекай, Дор, - з тихим сміхом попросила я.

- Говори, не відволікайся, - чоловік навіть не подумав зупинитися. - Я уважно слухаю.

- Під час святкування Півроку Таїру дуже налякала Наріне, - довелося швидко розповісти про те, що сталося. Тільки після цього Дорайн припинив жартувати, вирівнявся і задумливо відкинувся на спинку стільця.

- Вона абсолютно безпечна, - хитнув головою чоловік, дивлячись у порожнечу незрячим поглядом. - Її розум помутився після того падіння в отруту. Ніколи вона не була сильною в магії, її це особливо не цікавило. Наріне народилася слабкою, з маленьким резервом. Її сила швидше нагадувала пасивну людську, ніж активну демонічну. Її батько завжди дуже соромився цього і намагався менше показувати дочку. Тому вона виросла нелюдимою.

- Як ви познайомилися? - зважилася тихо спитати. Дорайн невпевнено глянув мені в очі, потім знову заволодів моєю рукою, сплів наші пальці, і відповів:

- Вона прийшла на місце, яке я часто використовував для тренувань. Її батько приїхав до Голданарі як меценат, взяв із собою дівчинку, щоб зробити з нею пару знімків на тлі академії, а потім залишив доньку без нагляду. Вона побрела гуляти територією, шукала якесь затишне місце і знайшла його. Незабаром туди прийшов я і ми...

- Знайшли спільну мову? - припустила схиливши голову. Десь далеко в душі штрикнула маленька гостра голочка ревнощів, але я відразу забракувала її появу через недостачу приводів. Дорайн пирхнув: