Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"

– Артур вміє довести, – усміхається Давид. – Не хвилюйся, він не такий жахливий, яким хоче здаватися. 

– Справді? Це ви так підтримати мене хочете? – дивуюсь. 

– Катю, ну що там? – сходами вниз біжить Надя, і, коли бачу її, вся злість миттєво випаровується. Ця дівчинка ніби промінчик світла у мороці цього дому. Мені її так шкода. – Скажи, що ти залишаєшся!

– Я залишаюсь! – кажу, і вона починає радісно стрибати поруч з нами. Я рада, що хоча б комусь ця новина приносить щастя, тому що у мене самої кішки на душі шкребуть. 

– Надійко, нумо снідати! – до нас виходить та сама жінка, яка відчиняла мені ворота. Вона старшого віку і в костюмі покоївки. А може, тут весь персонал так ходить. Хто ж його знає… – Катю, мене звати Тетяна Павлівна, я готую їжу і допомагаю, якщо щось потрібно. 

– Моє ім'я ви знаєте, – потискаю їй руку і розумію, що ця жінка також адекватна. Принаймні перше враження саме таке. 

– Знаю. Ну що, будемо снідати? – питає ще раз, і Надя першою біжить на кухню, яка виявляється просто величезною. Тут є стіл, за яким, швидше за все, снідає все сімейство. Цікаво, Артур також заявиться сюди? 

– Катю, сідай поруч зі мною, – Надя займає місце, а мені нічого не залишається, як сісти поруч з нею. 

– Персонал не сидить з нами за одним столом! – холодно заявляє Корсаков, зупинившись на порозі. Стає так ніяково і неприємно, але я знаходжу в собі сили триматись гідно. Підводжусь на ноги та відступаю до Тетяни Павлівни. 

– Тату, чому Катя не може їсти разом з нами? – питає Надя. 

– Тому що вона не член сім'ї, – заявляє Артур і сідає в центрі столу. – Тетяно Павлівно, де моя кава?

Жінка одразу ж біжить до кавомашини, а в мене з'являється бажання вилити цю каву йому на голову. Я ще жодного разу не зустрічала таку мерзенну особу. Та з іншого боку, треба просто тримати дистанцію і не зважати на його заяви. 

Піти звідси я не можу, тому буду пливти за течією. Все-таки Корсаков бізнесмен і, мабуть, більшу частину свого життя проводить десь в офісі. Коли залишимось з Надійкою удвох, зможу видихнути з полегшенням. 

Поки Надя без особливого апетиту їсть свою кашу, Артур снідає швидко і постійно дивиться на годинник. Здається, він кудись поспішає. Це хороша новина! 

– Сьогодні у тебе англійська та фортепіано, – заявляє чоловік, витираючи рот серветкою. – Спробуй не лінуватись і хоча б цього разу все правильно зробити. 

Корсаков йде до виходу, але в останній момент зупиняється і повертає голову до мене. І чому я сподівалася, що він мене проігнорить? 

– А ти, Катерино, слідкуй за тим, щоб моя донька все правильно робила. Якщо будуть якісь питання, звертайся до Тетяни Павлівни або Давида. 

– Як скажете, – мило йому усміхаюсь, а від напруження мало вилиці не зводить. Дочекатись не можу, коли він нарешті піде. 

Артур таки йде, і, тільки-но гримають вхідні двері, Тетяна Павлівна накриває на стіл для мене. Навіть чашку з кавою ставить поруч. Чесно кажучи, мені її навіть шкода. Видно, що їй важко, але це її робота. 

– Як я не люблю англійську, – зітхає Надя. – І уроки фортепіано. 

– А що ти любиш? – цікавлюсь.

– Те, що люблю я, не любить тато, – хмуриться. – Він хоче, щоб я співала, танцювала, грала на всіх існуючих музичних інструментах. А ще – знала всі мови світу. 

– Бідненька, – накриваю її руку своєю, і дівчинка усміхається. – Так що ти любиш? Мені цікаво. 

– Я люблю малювати. Моя мама дуже гарно малювала, – розповідає. – А коли вона померла, тато заховав кудись усі її картини. 

– Надю, тобі час готуватися до уроку, – перебиває її Тетяна Павлівна. – Потім з Катею поговориш. 

Дівчинка ще раз зітхає і залишає кухню, а я дивлюсь їй вслід і розумію, що мені цю дитину дуже шкода. Її тато ніби робот і доньку такою хоче зробити. 

Розумію, що зараз у мене є чудовий шанс хоча б щось дізнатися про цю родину. Дуже сподіваюся, що Тетяна Павлівна відтулить мені завісу. Якщо ж ні, буду розбиратися з усім сама.