read-books.club » Детективи » Феміністка, Леонід Григорович Кононович 📚 - Українською

Читати книгу - "Феміністка, Леонід Григорович Кононович"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Феміністка" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 49
Перейти на сторінку:
й подумає, що під час розмови було ввімкнено шумовий генератор! Це перше. Друге. Ви повинні дуже добре роздивитися цю особу, щоб на основі ваших слів можна було скласти фоторобот. Спробуйте також проаналізувати її психологію й визначити професійну належність… Зробите?

— Без проблем! Що ще?

— А ще, — сказав я, суворо насупивши брови, — від сьогоднішнього дня ви отримуєте в мене статус таємного агента! Це означає, що вас завербовано для оперативної роботи на фірму «Тартар», і ви зобов'язані виконувати всі, — я підкреслюю: всі! — мої накази й розпорядження. Наприклад, якщо я скомандую: вилізьте на отой будинок і плигніть униз головою, — ви повинні зробити це, не замислюючись! Вам зрозуміло?

Дівча подивилося на мене з неприхованою ненавистю.

— Зрозуміло, зрозуміло… — процідило воно крізь зуби.

— От і добре! Тепер потрібно дати вам оперативне псевдо… Як вас прозивали в дитинстві?

— Що?

— Ну, в школі як на вас казали, га?

— У… у школі? — Дівча знову спаленіло. — Там прозивали мене… є таке слово…

— Ну?

— Мацюцька!

— Як-як?

— Мацюцька!..

— А що це за прізвисько, в дідьчої мами?!

Дівча похнюпилося й знову стало схоже на безпритульного цуцика.

— Ну, спочатку я була така маленька, що з мене всі сміялися, а в десятому класі вже всі дівчата переспали з хлопцями, а я ще ні, й усі на мене показували пальцями й казали, що Мацюцька так і лишилася Мацюцькою й жоден парубок…

— Не люди, — скрушно підсумував я, — а звірі! Ну нічого… ви ще покажете себе на оперативній роботі. Віднині я присвоюю вам звання «таємний агент» і псевдо «Мацюцька». Це означає, що на звертання «агенте Мацюцько» ви повинні голосно й чітко відповідати — «я»! Второпали?

Дівча ще й досі не могло втямити, що з ним розігрують комедію.

— Ну… второпала!

— А ми зараз перевіримо… Агенте Мацюцько!

— Я… — нерішуче відказало дівча, дивлячись на мене своїми великими голубими очима.

— Не чую!

— Я! — відказало воно трохи голосніш.

— Не чую! Ану гучніш… грімким, залізним голосом!

— Я! — щосили крикнула Мацюцька.

— О, — сказав я поблажливо, — це вже ліпше. Для того, щоб набути потрібних інтонацій, раджу тренуватися — по дві-три години щодня й обов'язково перед люстром. Зрозуміло?

— Ну! — буркнула Мацюцька.

— Відповідати треба — так точно! Повторіть?

— Так точно! — відрапортувала Мацоцька.

— Дуже добре! — похвалив я її. — Ваше завдання?

— Що?

Я знову насупив брови.

— Сформулюйте ваше завдання, агенте Мацюцько!

— Передати касету шантажистці! — повагавшись, відрапортувала Мацюцька. — Здійснити візуальне спостереження з метою подальшого створення фоторобота. Визначити професійну належність оперативного об'єкта, скласти психологічний портрет.

— О, — похвалив я її, — це вже й геть незлецьки! Отут відчувається глибина інтелекту… Об'єкт, візуальне спостереження — це все наша термінологія! Бачу, з вас ще будуть люди…

Вона вдячно зиркнула на мене.

— Як я буду вам доповідати?

Я подивився у вікно. Була вже сьома година й сніг надворі помалу вщухав. Що ж, подумалось мені, порозважалися — й досить… ще ж робота попереду!

— Тримайте. — Я простяг їй візитну картку. Це був прямокутний шмат картону, де на чорному тлі було золотими літерами витиснено: «Оскар». Нижче ішов номер мобільного телефона. — Дзвонити мені в будь-яку пору дня і ночи. Говорити коротко й тільки по суті. Дотримуватися суворої конспірації. Ви все второпали?

— Ну!

— Треба казати — так точно! — суворо нагадав я.

— Так точно! — вигукнула Мацюцька, намагаючись надати своєму голосочкові грімких інтонацій.

— Добре, добре… — сказав я, випускаючи її з авта. — Отож, виконуйте завдання — і ні про що не думайте! Ваші проблеми я беру на себе… ясно?

Вночі сніговиця ущухла, й над містом завис ясний холодний місяць. Його містичне зелене сяєво геть залляло вузьке провалля вулиці, покреслене чорними штрихами тролейбусних дротів, снігові замети в цьому сяєві замерехтіли й заграли барвистими блищиками, а від ялинок, які росли у сквері, впали на сніг довжелезні примарні відкиди… і розглядаючи цей краєвид із висоти дванадцятого поверху, я мимохіть подумав, що всі кепські справи мені доводилося провадити якраз ув отаку собачу пору, — коли надворі як не сніг із дощем, то мороз, аж іскри скачуть, а то ще яка холодрига. Взагалі, робота детектива — це суцільний абсурд, в котрому годі розгледіти хоч якісь проблиски світла, і, мабуть, жоден фах не дає такої унікальної можливости впритул наблизитися до суті людського існування й побачити її без усяких там романтичних шат і міфів — отак, просто й жорстоко: розчарування, біль і наприкінці смерть… Я струснув головою, відганяючи невеселі думки, й рушив далі по коридору. Стояла тиша. Над дверима скрізь горіли червоні лампи сигналізації. Чутно було, як десь тихо грає радіо. М'яко ступаючи по килиму, я повернувся в хол і допитливо глянув на Пітона, котрий сидів коло пульту.

— По нулях! — буркнув той, позіхаючи.

— Сигналізація?

— В нормі. — Він знову подивився на монітор. — Може, варто було б зробити засідку в кабінеті?

Я похитав головою.

— Виключається. Я хочу простежити, що він там буде шукати, розумієш?

— В тебе є якісь підозри?

— Вся ця справа якась дивна!.. — неохоче буркнув я. — А взагалі, знаєш що…

— Ну й що?

— Давай-но краще вип'ємо! — Я дістав нікельовану баклажку з коньяком і поставив на стіл. — По п'ять грамів, га?

Пітон скоса зиркнув на баклажку, тоді на мене.

— Чого це тобі закортіло?

— Та, — сказав я, розливаючи коньяк у шклянки, — цей клятий місяць… Ну, не можу я зносити місячного сяєва, розумієш? Вити мені од нього хочеться! Воно впливає на психіку, мов отрута — в такі ночі я

1 ... 5 6 7 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Феміністка, Леонід Григорович Кононович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Феміністка, Леонід Григорович Кононович"