Читати книгу - "Феміністка, Леонід Григорович Кононович"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Гаразд, застосуємо інший метод. Я запитую, ви — відповідаєте на запитання… Згода?
— Ну! — буркнуло дівча.
— Скільки вам років?
— Уже вісімнадцять… з половиною!
— Навчаєтеся?
— В Академії.
Я замислено кивнув: це був один з найстаріших навчальних закладів, і вчилися в ньому лише діти заможних людей — биків, одморозків, ріжних там олігархів…
— Чим ви займаєтеся в товаристві?
— Секретар-референт.
— Хто платить за навчання? Дівча скоса глянуло на мене.
— Ви не забагато хочете знати? Може, вам ще сказати, який розмір білизни я ношу?
Я коротко реготнув.
— Люба моя, ці розміри я безпомильно визначаю на око! Вас втягли в дуже кепську історію… розумієте ви це чи ні? Для того, щоб вас врятувати, я повинен володіти певною інформацією… Ну?
Дівча похнюпилося. На тлі пізнього вечора його профіль скидався на писок сумного безпритульного пса.
— Навчання оплачує Леся. Із фондів товариства, звичайно…
— Як це сталося?
— Коли я провчилася в Академії рік, загинув мій тато. Він тримав посередницьку фірму, і його застрелили бандити… Вийшло так, що наша родина залишилася без грошей. Я опинилася на роздоріжжі, ну й… — вона зблідла й закусила губу.
— Спроба самогубства, чи що? — безцеремонно запитав я.
— Ну! — ледве чутно промовило дівча. — Після цього мене взяло під опіку товариство… Леся дала мені роботу й платить за навчання.
— А ви їй віддячуєте отаким способом! — замислено сказав я. — Добре, і це замнемо… Як ви потрапили в оцю історію з підслуховуванням?
— Ну… мене шантажували!
— Хто?
— Не знаю.
— Як це розуміти? — здивувавсь я.
Дівча затяглося востаннє й роздушило недогарок у попільничці.
— Я не знаю, як зовуть цю жінку! — втомлено сказало воно. — Їй під сорок років, коси русяві, стягнуті хвостом на потилиці, очі наче у змії. Рухається прудко і… в ній відчувається сила! Вона… — Дівча на мить затнулося й із огидою прошепотіло: — Вона здорова… ну як лошиця, розумієте?
— Предмет шантажу?
З протилежного боку вулиці, натужно гуркочучи, рухалася снігоочисна машина. Я провів її поглядом, тоді глянув на дівча й побачив, що воно червоне мов рак.
— Я… — нарешті озвалося воно, — …розумієте…
— Статеві стосунки, чи що? — безцеремонно запитав я. Воно стрепенулося, наче його хто голкою штрикнув.
— А ви звідки знаєте?!
— Робота в мене така — все знати! — зробив я поважне обличчя. — Так що там сталося?
— Ну я була з одним хлопцем… а потім прийшла ця жінка й показала фото, де все це було знято… ну, в натуральному вигляді! Й змусила мене доповідати про все, що робиться в офісі…
— А ви не могли розповісти про все це Лесі? — докірливо глянув я на нього.
Дівча знову зашарілося.
— Бачите… члени товариства підписують зобов'язання не виходити заміж і не мати контактів з чоловіками! Тим більше отаких… із анатомічним поєднанням тіл… Леся вже трьох дівчат вигнала, уявляєте?
— За це саме… анатомічне поєднання, чи що?!
— А ви думали! Вони вийшли заміж, а значить… Я взявся за голову.
— Здуріти можна! І що ж, ви піддалися на цей шантаж?
— А що мені зоставалося робити! — вигукнуло дівча. — Покинути навчання — це означає впасти на дно… а звідти вже не видряпаєшся!
Ти бач, подумав я зачудовано, мале — а вже знає! Що й казати, в нашу вовчу добу немає гіршої катастрофи, як звалитися з якогось щабля суспільної ієрархії поміж волоцюг і повій, одморозків і рекетирів, колгоспників і отих нещасних бариг, які торгують на ринках, де панує цілковите беззаконня… Певна річ, якщо це дівча не здобуде освіти, йому тільки й залишиться, що йти на панель!
— Гаразд, — зітхнув я, — з вами все зрозуміло… Хочете мені допомагати?
— А ви… ви розповісте, мабуть, про все це Лесі? Я так і заціп із роззявленим ротом.
— Дівчино, — озвавсь я нарешті, — вам казали коли-небудь, що у вас дуже глибокий інтелект?
Дівча зашарілося.
— Ну… казали! — вдячно зиркнуло воно на мене. — Я змалечку така… розумниця!
— Так от, розумнице, було б дуже добре, якби ви цим інтелектом хоч інколи та користувалися! А то він у вас настільки глибокий, що його й геть не видно… Послухайте, ви тямите щось оцією своєю голівкою чи ні? Ви думаєте нею, чи вона виключно для того служить, щоб на неї шапочку надівати? Я пропоную вам співробітництво чи не пропоную?
— Пропонуєте! — засоромлено буркнуло дівча.
— От бачите! А якщо ви будете працювати зі мною, то жодна душа не знатиме про ваші проблеми… Втямили?
— Цебто ви нічого не скажете Лесі?
— Геть нічогісінько! — Я постукав себе кулаком у груди. — Це я вам обіцяю… я! А моє слово — закон! Хреста можу навіть поцілувати, хоч я й не хрещений… і навіть мусульманин, до речі!
— Що ж я повинна робити?
— Передовсім, — сказав я, перегинаючись через сидіння, — передати оцю касету шантажистці!
Я вставив касету з Майклом Джексоном у магнітофон і натиснув кнопку, тоді сів на місце й, діставши пачку «Кемелу», запропонував цьому створінню. Ми запалили й стали дивитись, як надворі падає сніг. Він і справді падав, хоч уже й не так рясно. За кілька хвилин магнітофон клацнув, і я дістав касету з гнізда.
— Тут — повчально сказав я, — записано шум! Уторопали?
— Щось не зовсім…
— Коефіцієнт інтелекту — нуль цілих, нуль десятих! — прокоментував я. — Ви віддасте касету тій лошиці — й скажете, що такий вийшов запис!
— А вона?..
— А вона розумна жінка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Феміністка, Леонід Григорович Кононович», після закриття браузера.