Читати книгу - "Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Еріх Распе"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Жахнувшись, я кинувся тікати, хоч і знав, що це дарма, що чудовисько одним стрибком наздожене мене й розшматує. Але куди я біжу? Попереду в мене роззявив пащеку величезний крокодил, ладний проковтнути мене вмить.
Що робити? Що робити?
Позаду — лев, попереду — крокодил, ліворуч — озеро, праворуч— болото, що аж кишить отруйними зміями.
Від смертельного жаху впав я на траву і, заплющивши очі, приготувався до неминучої загибелі. І раптом у мене над головою ніби щось пролетіло і впало. Я розплющив очі і побачив дивне видовище, яке дуже мене втішило: виявляється, лев, кинувшись на мене в ту мить, коли я падав на землю, перелетів через мене і вскочив просто в пащеку крокодилові.
Голова одного страховиська застрягла в горлянці другого, і обоє як могли силкувались вирватись одне від одного. Я схопився, вихопив мисливського ножа і одним махом відтяв голову левові. До ніг мені впало мертве тіло.
Потім, не гаючи часу, я вхопив рушницю і прикладом заходився вбивати левину голову ще глибше в пащу крокодилові, аж поки той кінець кінцем задихнувся.
Губернаторів син, що саме повернувся, привітав мене з перемогою над двома лісовими велетнями.
ЗУСТРІЧ З КИТОМВи можете зрозуміти, що після цього на Цейлоні мені не дуже сподобалося.
Я сів на військовий корабель і вирушив до Америки, де немає ні крокодилів, ні левів.
Ми пливли десять днів без пригод, але раптом недалечко від Америки нас спіткало лихо: ми наскочили на підводну скелю.
Удар був такий міцний, що матроса, який сидів на щоглі, відкинуло в море на три милі.
На щастя, падаючи у воду, він встиг ухопитись за дзьоб червоної чаплі, яка пролітала повз нього, і чапля допомогла йому протриматися на поверхні моря, аж поки ми підібрали його.
Ми наскочили на скелю так зненацька, що я не міг устояти на ногах: мене підкинуло вгору, і я вдарився головою об стелю своєї каюти.
Від цього голова моя пірнула мені в шлунок, і лише за кілька місяців мені пощастило сяк-так витягти її звідти за чуприну.
Скеля, на яку ми наскочили, виявилась ніякою не скелею. Це був велетень-кит, що мирно дрімав на воді.
Наскочивши на нього, ми розбудили його, і він так розлютився, що вхопив наш корабель зубами за якір і цілий день, з ранку до ночі, тягав нас по всьому океані. На щастя, якірний ланцюг кінець кінцем перервався, і ми звільнились від кита.
Дорогою з Америки назад ми знову зустрілися з цим китом. Він був мертвий і лежав на воді, розпластавши свою тушу на півмилі. Годі було й думати, щоб витягти такого велетня на корабель. Тому ми відрізали від кита лише голову. І як же ми зраділи, коли, витягши її на палубу, знайшли в пащі чудовиська і наш якір, і сорок метрів корабельного ланцюга, що весь умістився в одному дуплі викришеного китового зуба!
Та не довго тривала наша радість. Де не взялась у нашому кораблі велика дірка. Вода так і гунула в трюм.
Корабель почав тонути.
Усі розгубились, закричали, заплакали, але я миттю зміркував, що робити. Навіть не скидаючи штанів, я сів просто в дірку і заткнув її своєю задньою частиною.
Текти перестало.
Корабель було врятовано.
У РИБ'ЯЧОМУ ЧЕРЕВІЧерез тиждень ми прибули до Італії.
Був сонячний, ясний день, і я пішов на берег Середземного моря купатися. Вода була тепла. Я чудовий плавець і заплив далеко від берега.
Коли бачу — просто на мене пливе величезна рибина, широко роззявивши пащу!
Що робити? Дременути від неї неможливо, а тому я зібгався клубком і кинувся в її роззявлену пащу, щоб чимшвидше проскочити повз гострі зуби і зразу опинитися в шлунку.
Не кожному б сяйнула отака дотепна хитрість, але я взагалі людина дотепна і, як ви знаєте, дуже винахідлива.
У шлунку в рибини було дуже темно, але затишно і тепло.
Я почав ходити в цій пітьмі, прогулюватися туди-сюди і незабаром помітив, що це дуже не подобається рибині. Тоді я почав навмисно тупати ногами, стрибати й танцювати, як шалений, щоб добряче попомучити її.
Рибина заволала з болю і висунула з води свій величезний писок.
Невдовзі її помітили з італійського корабля, що пропливав поблизу.
Оцього я й хотів! Моряки вбили її гарпуном, а потім витягли до себе на палубу і почали радитися, як їм найкраще розрубати незвичайну здобич.
Я сидів усередині і, правду сказати, тремтів з переляку. Я боявся, щоб ці люди не розрубали й мене вкупі з рибиною.
Це було б жахливо!
Але, на щастя, їхні сокири не зачепили мене.
Тільки-но блиснуло перше світло, я почав голосно кричати чистісінькою італійською мовою (о, я знаю італійську чудово!), що я радий бачити цих добрих людей, які визволили мене з моєї задушливої темниці.
Почувши людський голос із риб'ячого черева, матроси поніміли з жаху.
Вони ще дужче здивувалися, коли з риб'ячої пащі вискочив я і привітав їх люб'язним уклоном.
МОЇ ЧУДОВІ СЛУГИКорабель, що мене врятував, плив до столиці Туреччини.
Італійці, серед яких я тепер опинився, відразу побачили, що я людина неабияка, і запросили мене залишитись на кораблі разом з ними. Я погодився, і через тиждень ми причалили до турецького берега.
Турецький султан, дізнавшись, що я прибув, звичайно, запросив мене обідати. Він зустрів мене на порозі свого палацу і сказав:
— Я щасливий, що можу вітати вас у своїй старовинній столиці, мій любий Мюнхаузене! Сподіваюся, що ви при доброму здоров'ї? Я знаю всі ваші великі подвиги, і мені хотілось би доручити вам одну важку справу, з якою не впорається ніхто, крім вас, бо ви найрозумніша і найспритніша людина на землі. Чи не змогли б ви не гаючись виїхати до Єгипту?
— Залюбки! — відказав я.— Я так люблю мандрувати, що ладен хоч зараз на край світу.
Султанові моя відповідь дуже сподобалася, і він дав мені доручення, яке на віки вічні має залишитись таємницею для всіх, і тому я не можу розповісти, про що саме йшлося. Так, так, султан довірив мені велику таємницю, бо він знав, що я — найпевніша людина в усьому світі. Я вклонився і негайно рушив у дорогу. Тільки я від'їхав від турецької столиці, як мені назустріч трапився маленький чоловічок, що незвичайно швидко біг. До кожної його ноги було прив'язано
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди барона Мюнхаузена, Рудольф Еріх Распе», після закриття браузера.