Читати книгу - "Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика."

Дещо обережнішою є позиція В.К. Матвійчука, який вважає, що кримінально-правовою доктриною в переважній своїй більшості визнається, що об'єктом злочину є суспільні відносини, на які посягає те чи інше злочинне діяння, і що у такому сенсі він становить істотний елемент (ознаку) складу злочину і значною мірою визначає небезпеку асоціальної поведінки особи, вказує на її соціальну суть — суспільну небезпеку. Разом з тим слід погодитись із В.К. Матвійчуком, що об'єкт злочину був і залишається основним критерієм класифікації (точніше, очевидно, не класифікації, а систематизації — Я.А) складів злочинів при побудові системи Особливої частини кримінальних кодексів на теренах колишнього СРСР. При цьому В.К. Матвійчук зазначає, що такий підхід, як йому здається, цілком правильний, але з деякими невеликими уточненнями, що така доктрина не тільки забезпечувала, але й сьогодні і в майбутньому забезпечуватиме з врахуванням інших ознак складу злочину правильну оцінку злочинних діянь і відповідальність за них[8].

Послідовним прибічником теорії «об'єкт злочину — суспільні відносини» є М.Й. Коржанський, який стверджує, що визнання суспільних відносин об'єктом злочину є загальним як для науки кримінального права, так і законодавством України. Разом з тим позиція М.Й. Коржанського, на мій погляд, є суперечливою. З одного боку, М.Й. Коржанський вважає, що об'єктом злочину взагалі у кримінальному праві є суспільні відносини, які знаходяться під охороною кримінального закону, зміною котрих заподіюється суспільно небезпечна шкода, під якими він розуміє виникаючі або установлені в інтересах груп, класів, суспільства врегульовані суспільними нормами і примусовою силою суспільства суспільні інтереси поведінки, а спрощено — суспільна поведінка, яка являє собою систему вчинків суспільних суб'єктів, спрямованих на реалізацію суспільних інтересів.

З урахуванням наведеного підходу, М.Й. Коржанський, розрізняючи поняття «об'єкт злочину» і «об'єкт кримінально-правової охорони», визначає об'єкт злочину в кримінальному праві і законодавстві як забезпечену суспільством суб'єктам суспільних відносин можливість відповідної інтересам суспільства поведінки його членів, груп, класів або їх стану, яка (можливість певної поведінки або стану) є змістом, осередком суспільних відносин і головною ознакою об'єкта злочину, а об'єкт кримінально-правової охорони — як фактичну поведінку або стан учасників суспільного життя, в яких реалізуються суспільні інтереси[9]. Водночас М.Й. Коржанський, виділяючи чотири ступені об'єкта злочину: 1) загальний об'єкт (сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом): 2) родовий об'єкт (окрема група однорідних суспільних відносин, які складають певну галузь суспільного життя — власність, особу та ін.); 3) видовий об'єкт (суспільні відносини одного виду — життя, особиста власність); 4) безпосередній об'єкт (конкретний прояв суспільних відносин даного виду — життя І.І. Ковальчука, особиста власність В.В. Петренка та ін.)[10] — відступає від своєї позиції, особливо при визначенні безпосередніх об'єктів конкретних злочинів. Зокрема, він пише, що безпосередніми об'єктами посадових злочинів можуть бути особа, інші важливі суспільні цінності, блага[11].

Ю.В. Александров та В.А. Клименко також дотримуються «позиції тих вчених, які традиційно розуміють під об'єктом будь-якого злочину охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини»[12].

Багато вчених, на відміну від В.Я. Тація, не ототожнюють поняття «об'єкт злочину» та «об'єкт кримінально-правової охорони». Зокрема, А.А. Музика вважає, що поняття «об'єкт злочину» і «об'єкт кримінально-правової охорони (захисту)» різні за обсягом. Цей вчений зазначає, що зміст поняття «об'єкт кримінально-правової охорони (захисту)» передбачає виникнення кримінально-правових відносин не тільки в разі вчинення злочину, а й тоді, коли в діях чи бездіяльності особи немає ознак складу злочину (наприклад, у випадках необхідної оборони, крайньої необхідності, неосудності тощо), тобто кримінальний закон охороняє коло суспільних відносин, яке є ширшим, ніж та їх сукупність, яку охоплює загальний об'єкт злочинів. А.А. Музика робить висновок, що об'єктом кримінально-правової охорони є правопорядок у цілому як сукупність урегульованих нормами права суспільних відносин, а про суспільні відносини можна говорити як про об'єкт злочину лише у випадку, коли посягання на них є злочинним, коли їх передбачено законом[13].

Про тотожність понять «об'єкт кримінально-правової охорони» та «об'єкт злочину» можна говорити, на мій погляд, при визнанні об'єктом злочину саме суспільних відносин, а не особистих благ чи інтересів особи, суспільних цінностей.

Даючи оцінку теорії об'єкт злочину — суспільні відносини, П.С. Матишевський та Є.В. Фесенко констатували, з чим слід погодитись, що вона протягом останніх десятиріч переважала у теорії кримінального права України. При цьому вони роблять висновок, що ця концепція не цілком відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей, і «основним її недоліком є певне перебільшення значення категорії «публічного» стосовно до категорії «приватного» у сфері соціального життя. Людина з її потребами, інтересами і правами відійшла на другий план»,

Крім того, на їх думку, визначення об'єкта як сукупності суспільних відносин надто загальне і розпливчасте, такі відносини можуть виступати як об'єкт злочинності в цілому, а об'єкт як елемент складу злочину вужчий і конкретніший. П.С. Матишевський та Є.В. Фесенко вважають, що об'єктом злочину, який найповніше, порівняно з іншими елементами складу злочину, відображає характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, мають визнаватись не якісь абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності[14].