Читати книгу - "Таємниця «Вогняного Ока»"

— На жаль, нічого не можу згадати. Я був такий приголомшений, що запам'ятав тільки чорні вуса, окуляри, та ще його очі якось дивно блищали за скельцями окулярів.

— Жодної зачіпки, — зітхнув Піт.

— Схоже, що так, — згодився Юпітер. — Містере Двігінс, подивіться, чи все інше на місці.

Адвокат старанно оглянув усе в кімнаті.

— Схоже, він одразу заходився біля шухляд з паперами. А коли знайшов те, що шукав, негайно залишив кабінет. — Хм, — замислився Юпітер, — виходить, він напевне знав, що шукати. А знайти потрібну папку було не складно, адже папки розкладені за абеткою. Але найголовніше, — як він міг дізнатися про цього листа?

Двігінс стенув плечима:

— Звідки ж мені це знати?!

— Чи хтось бачив, як містер Август писав його? — поцікавився Юпітер.

Двігінс кивнув:

— Так, подружжя. Вони служили в нього. Старий та його жінка. Вони працювали в нього вже багато років. Підтримували в домі лад, доглядали сад та квіти. Їхнє прізвище — Джексон. Коли містер Август помер, вони переїхали в Сан-Франциско. А тоді, коли містер Август хворів, вони постійно навідувалися в його спальню. Цілком ймовірно, що один із них чув, як містер Август говорив мені, що це дуже важливий лист, який конче треба відправити його троюрідному внуку, малому Августу, після смерті господаря.

— А вони про це могли розказати будь-кому, — підхопив Піт, — а той будь-хто здогадався, що містер Двігінс обов'язково зробить копію листа, і прийшов по неї сюди.

— Ходили чутки, що містер Август заховав десь величезне багатство, — додав адвокат. — Той, хто почув про загадкового листа, звісно, вирішив, що в посланні мовиться про те, де заховані гроші. Але насправді містер Август помер з дуже скромними статками. Його будинок був закладений і тепер стане власністю володаря застави. Я мусив продати всі меблі, щоб оплатити видатки на похорон.

— Але, судячи з листа, він таки володів чимось цінним і хотів, щоб я той скарб знайшов, — озвався Гус. — Сам він того скарбу чомусь боявся.

— Схоже, що так, — Двігінс зняв окуляри й задумливо протер скельця, — але що це за скарб, він мені не сказав. Кілька разів він мене застерігав: «Генрі, в моєму житті були такі пригоди, про які тобі ліпше не знати, ради власного спокою. По-перше, моє справжнє ім'я не Гаррі Вестон. По-друге… зрештою, це не суттєво. Запам'ятай тільки: якщо почне тобі траплятись на очі смаглявий чоловік, у якого на чолі татуювання — три крапки, — чекай бурі». Диваком був містер Вестон, перепрошую, я хотів сказати, містер Август. Дивакуватий, але добрий. Звісно, мені й на думку не спадало розгадувати таємниці його минулого.

— Вибачте, будь ласка, — перебив його Юпітер. — Чи правильно я вас зрозумів, «що містера Августа знали тут за прізвищем Вестон?

— Так. Весь час, коли він мешкав у Голлівуді, він називав себе Гаррі Вестон. Лише перед смертю, коли дав мені адресу та ім'я свого внука, він назвав мені своє справжнє ім'я.

Юпітер позирнув на шухляду, яка була висунута, коли вони зайшли в кабінет. На ній була позначка «А — Б».

— Вибачте, містере Двігінс, — продовжував Юпітер, — я зауважив, що ви поклали папку в шухляду, позначену літерою «А», тобто на прізвище Август. Виходить, коли ви дізналися справжнє прізвище свого клієнта, то й на папці змінили прізвище з «Вестон» на «Август»?

— Так-так, звісно. Я дуже педантичний в роботі з документами. — Тоді виявляється, що той, хто на вас напав, також це знав. — Юпітер не вгавав. — Чомусь він шукав листа не в шухляді зі справами на літеру «В», тобто Вестон.

— Та звідки мені знати, — образився адвокат. — Може, Джексони чули, як він назвав мені своє ім'я… ой, мало не забув, стривайте, зараз я покажу вам щось цікаве.

Він знову добув папку зі справами Августа і дістав з неї невеликий шмат паперу — то була вирізка з газети.

— Ось що написала одна з місцевих газет, — сказав адвокат. — Один репортер пронюхав, що містер Вестон оточений якоюсь таємницею. Він довго оббивав мої пороги, і я вирішив, позаяк містер Август уже помер, то не станеться нічого поганого, коли я оприлюдню його справжнє ім'я та розповім трохи про його життя. Те, що написане в замітці, міг прочитати будь-хто.

Хлопці схилили голови, аби разом прочитати замітку. Вона починалася так: «В занедбаному будинку в глухомані Часового каньйону помер чоловік».

Юпітер найшвидше пробіг очима замітку. З неї він дізнався, що Гораціо Август, відомий також за ім'ям Гаррі Вестон, приїхав у Голлівуд років двадцять тому. А раніше тривалий час мешкав у Вест-Індії. Певно, у ті роки він мав чималий капітал, який здобув у юності завдяки вдалим торговельним оборудкам у південних морях та на Сході.

Він придбав чималий будинок в Часовому каньйоні, поміж безлюдних пагорбів на північ від Голлівуду, і прожив у ньому з двома слугами двадцять років. Він ні з ким не заприятелював, колекціонував старовинні годинники та книги, особливо писані латиною. Також він зібрав чималу колекцію видань різних років творів Артура Конан-Дойля. Ще хлопчаком в Англії він якось познайомився з цим славетним письменником, і відтоді все життя захоплювався витвором уяви письменника, — знаменитим Шерлоком Холмсом.

Він спокійно жив з вигаданим прізвищем аж до смерті, яка настала після тривалої хвороби. Лягати в шпиталь на лікування він відмовився, заявивши, що завжди мріяв спокійно померти у власному ліжку й у власному помешканні.

Він був високий на зріст, мав гарне густе світле волосся, але нікому не дозволяв себе фотографувати. Єдині, хоч і далекі родичі містера Августа мешкають в Англії. Лікар, який оглядав тіло небіжчика, щоб оформити свідоцтво про смерть, виявив на ньому шрами від численних давніх ножових ран. Мабуть, дісталося йому замолоду під час різних ризикованих пригод. От і все про його загадкове минуле.

— Так, — зітхнув Піт, — дійсно, загадкова людина.

— Рани від ножа! — зауважив Гус. — Веселеньке життя в нього було. Чи не займався він контрабандою?

— Він від когось переховувався, — здогадався Боб, — це очевидно. Спочатку у Вест-Індії, але потім налякався, що там його знайдуть, от він і перебрався сюди, в Часовий каньйон. Певно, міркував так: у Голлівуді стільки людей з цілого світу, що на нього ніхто не зверне уваги.

— Як би там не було, — підсумував Юпітер, — а помер він тихо і мирно у власному ліжкові. А якщо він про це мріяв, то, виходить, боявся наглої смерті, і ця небезпека, як видно, загрожувала