Читати книгу - "Шістка воронів"

Вона приєдналася до Покидьків менш ніж два роки тому. Минуло кілька днів після її п’ятнадцятого дня народження. І хоча йшлося про виживання, їй було приємно усвідомлювати, що за такий короткий час вона змогла перетворитися на когось, проти кого вживали запобіжних заходів. Якщо Чорні Вістря гадають, що такі дешеві трюки зможуть завадити Марі досягти мети, вони глибоко помиляються.

Вона витягла з кишені стьобанки шипи для сходження й затиснула спершу один, а потім другий між цеглинами в стіні. Коли дівчина підтягалася, допитливі ступні знаходили найменшу заглибину чи зморшку в камені. Дитиною, навчаючись ходити по линві, вона знімала взуття й шкарпетки. Але вулиці Кеттердама були занадто холодними й вогкими для цього. Кілька разів вона позаганяла скалок у ноги, а потім заплатила Творцеві Гриші, котрий таємно тренувався на Війнстрат, за межами крамниці, що приторговувала джином. Він зробив їй пару шкіряних капців із вузлуватими гумовими підошвами. Вони ідеально пасували до її ніг і надійно чіплялися за будь-яку поверхню.

На другому поверсі Біржі Інеж примостилася на підвіконні, достатньо широкому, щоб слугувати сідальцем.

Каз зробив усе, що міг, аби навчити її, але вона не мала його здібностей до злому й проникнення, тож відчинити замок їй удалося не з першої спроби. Нарешті дівчина почула задовільне «клац», і вікно до безлюдного кабінету розчахнулося. Усі стіни були вкриті мапами, позначеними торговельними маршрутами, а на дошці крейдою були записані вартість акцій і назви кораблів. Інеж пірнула всередину, зачинила за собою вікно на клямку й рушила далі поміж столами, де ніхто не сидів, але височіли охайні стоси замовлень і рахунків. Попрямувала туди, де струнким рядком вишикувалися кілька дверей, і вийшла на балкон, з якого відкривався вид на центральний внутрішній двір Біржі. Кожна з портових кас обов’язково мала такий балкон. З нього оповісники вигукували інформацію про нові рейси та прибуття товару, тут вивішували чорний прапор на знак того, що корабель зник у морі разом з усім вантажем. Відвідувачі Біржі зливалися в метушливих потоках торгівлі, бігуни поширювали інформацію містом, а ціни на товари, меблі й акції рейсів, що виходили в море, зростали й падали. Але цієї ночі навкруги панувала тиша.

З гавані налетів вітер, принісши із собою аромат моря й скуйовдивши волосся, що випадково вибилося в Інеж з вузла на потилиці. Вона помітила, як погойдується внизу, на площі, ліхтар, і почула цокання Казового ціпка по бруківці, коли він проходив повз неї разом із секундантами. З іншого боку теж змигнуло кілька ліхтарів і попрямувало назустріч. Прибули Чорні Вістря.

Інеж надягла капюшон. Відштовхнулася від билець і без жодного звуку перестрибнула на сусідній балкон, а потім на наступний, супроводжуючи Каза й інших площею та залишаючись так близько, як тільки могла. Його темний плащ майорів на солоному вітрі, і кульгавість зробилася помітнішою, як завжди, коли холоднішало. Вона чула, як Джаспер підтримує жваву розмову, а Великий Болліґер відповідає низьким, схожим на гуркіт грому фирканням.

Діставшись до іншого боку площі, Інеж побачила, що Ґілз обрав собі за секундантів Ельзінгера та Оумена — так вона собі й думала. Дівчина знала сильні й слабкі сторони кожного з банди Чорних Вістер, не кажучи вже про Пойнтерів Гарлі, Ліддіїв, Голених Дурників, Десятицентових Левів і решту угруповань, що працювали на вулицях Кеттердама. Це було її роботою — знати, що Ґілз довіряє Ельзінгерові, бо вони разом піднялися із самісінького дна до вершини в банді Чорних Вістер, а ще тому, що Ельзінгерове тіло скидалося на брилу: зростом понад два метри, з міцними м’язами й широким приплюснутим лицем, настовбурченим на грубій, як колона, шиї.

Раптом вона відчула радість від того, що з Казом пішов Великий Болліґер. Те, що Каз узяв у секунданти Джаспера, ні для кого не стало несподіванкою. Той був дратівливий і (з револьверами чи без них) у бійках виглядав незрівнянно, до того ж був готовий на все заради Каза. Те, що юнак зупинив свій вибір на Великому Болліґері, не здавалося Інеж очевидним. Великий Бол працював викидайлом у «Воронячому клубі» та ідеально підходив для того, щоб витурювати геть п’яничок і марнотратників, але був занадто важким, щоб стати в пригоді, коли йшлося про справжню бійку. Проте він виглядав достатньо високим, щоб поглянути Ельзінгерові просто у вічі.

Інеж не хотіла думати про іншого Ґілзового секунданта. Оумен змушував її нервуватися. Фізично він не був таким загрозливим, як Ельзінгер. Натомість скидався на опудало: не те щоб сухорлявий, але здавалося, наче під одягом його тіло було складене під випадковими кутами. Ширилися чутки, що якось він розтрощив комусь черепа голіруч, потім витер долоні об форму й продовжив дудлити своє пиво.

Інеж намагалася вгамувати тривогу, що каламутила її зсередини, і дослухалася до розмови, яку Ґілз із Казом вели на площі, поки їхні секунданти взялися до обшуку, щоб переконатися, що ніхто не приніс зброю.

— Пустунчик, — сказав Джаспер, виймаючи ножа з Ельзінгерового рукава й кидаючи його в інший бік площі.

— Чистий, — проголосив Великий Болліґер, закінчивши обмацувати Ґілза й переходячи до Оумена.

Каз із Ґілзом вели світську бесіду про погоду, про підозри, що «Коупером» став подавати розбавлені водою напої, бо комірне знову виросло — вальсували навколо справжньої причини, що звела їх цієї ночі разом. Теоретично вони мали б побазікати, вибачитися, домовитися поважати кордони П’ятої гавані й завалитися куди-небудь у пошуках пійла — принаймні Пер Гаскель наполягав на цьому.

«Але що Пер Гаскель знає?» — подумала Інеж і глипнула на вартових, котрі охороняли дах над нею, намагаючись упізнати їхні обриси в темряві. Гаскель керував Покидьками, але сьогодні він віддавав перевагу посиденькам у теплій кімнаті й сьорбанню теплуватого пива, моделюванню корабликів і оповіданню історій про свої подвиги, якщо лише знайдуться вільні вуха. Здавалося, він думає, що територіальні війни досі завершуються, як колись: коротка сутичка й дружнє рукостискання. Але передчуття підказувало Інеж, що зараз усе розгортатиметься інакше. Тато сказав би, що цієї ночі тіні вирушили кудись у своїх справах. Тут мало статися щось дуже недобре.

Каз стояв, склавши обидві руки на воронячій голові свого ціпка. Він мав цілком розслаблений вигляд, вузьке обличчя ховалося в тіні крислатого капелюха. Більшість членів угруповань Бочки любили показну пишність: крикливі камізельки, кишенькові годинники, інкрустовані підробними діамантами, штани всіх можливих кольорів із дивакуватими орнаментами. Каз був винятком — прикладом стриманості: вбирався у темні жилетки і штани простого крою і строгих ліній. Спочатку вона гадала, що це питання смаку, але пізніше зрозуміла: так він