Читати книгу - "Як збудувати всесвіт, що не розлетиться на шматки через два дні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хіба не дивно, що ця загадкова подія, це повернення втраченої пам’яті, трапилося всього через тиждень після виходу «Лийтесь, сльози», – сказав поліцейський»? І саме в «Лийтесь сльози…» міститься повторення характерів та подій із «Книги діянь», дії якої відбуваються в цілком певний момент часу – одразу по смерті Ісуса та його воскресінню – яке, як я згадав завдяки знаку золотої рибки, щойно відбулося.
Якби ви були на моєму місці і якби все це трапилося з вами, я впевнений, ви не могли б все це просто так забути. Ви б шукали теорію, яка могла б усе це пояснити. Ось уже чотири роки, як я перебираю одну теорію за іншою: циклічний час, заморожений час, позачасовий час, те, що називають «священним» на противагу «профанному» часові…Мені важко перерахувати всі теорії, які я випробував. Утім, в усіх теоріях була наявна одна константа: виходило на те, що повинен існувати таємничий дух, який має безпосереднє та близьке відношення до Христа, який може поселятися в людській свідомості, спрямовувати та сповіщати її, і навіть виражати себе через цих людей, навіть якщо вони цього й не усвідомлюють.
Коли я писав «Лийтесь сльози» у 1970-му році, зі мною трапилася одна незвична подія, яку я ще тоді вважав незвичною і яка не була буденною частиною мого письменства. Однієї ночі мені приснився сон, надзвичайно яскравий. І коли я прокинувся, я відчув примус – абсолютну необхідність – включити цей сон у текст роману саме в такому вигляді, у якому він мені наснився. Щоб точно записати цей сон, мені довелося написати одинадцять чорнових варіантів рукопису, аж поки я не був задоволений.
Я зараз процитую частину роману, саме в тому вигляді, як цей текст був опублікований. Зверніть увагу, чи цей сон вам ні про що не нагадує.
Краєвид навколо був брунатним та висохлим улітку у тій місцевості, де він мешкав у дитинстві. Він їхав верхи, і зліва до нього повільно наближався табун коней. На конях сиділи чоловіки в сяючих робах, кожна роба була іншого кольору. На голові у кожного з них сяяв у променях сонця гостроверхий шолом. Суворі витязі без поспіху проїхали повз нього, і поки вони його минали, він розгледів обличчя одного з них: стародавнє мармурове обличчя, жахливо древнього чоловіка з білою бородою, яка каскадами спадала додолу. Який у нього був міцний ніс! Яке шляхетне обличчя. Такий втомлений, такий серйозний, так не схожий на звичайних людей. Безперечно, він був королем.
Фелікс Бакмен дозволив їм проїхати. Він не мовив до них ні слова, і вони до нього не обізвалися. Вони всі рухалися в напрямку будинку, з якого він прийшов. У ньому закрився чоловік, самотня людина – Джейсон Тавернер, у тиші та темряві, без вікон, сам-один від тепер і на віки вічні. Просто сидячи, просто існуючи, у нерухомості. Фелікс Бакмен не зупинявся, рухаючись у напрямку відкритої рівнини. І тоді ззаду до нього долинув один-єдиний моторошний вереск. Вони убили Тавернера, і, бачачи, як вони увійшли, відчуваючи їх у тінях навколо, знаючи, що вони мали намір із ним зробити, Тавернер закричав.
У глибині свого єства Фелікс Бакмен відчув абсолютний та цілковито невимовний смуток. Але уві сні він не повернувся й не озирнувся назад. Нічого не можна було зробити. Ніхто б не зупинив процесію чоловіків у різнокольорових робах. Їм не можна було сказати «ні». У будь-якому разі все вже скінчилося. Тавернер був мертвим.
Цей уривок навряд чи нагадає вам про щось особливе, хіба що про загін поліцейських, які виконують вирок над правопорушником чи тим, кого вважають правопорушником. Не зрозуміло, чи Тавернер і справді скоїв якийсь злочин, чи вони просто вірять, що він скоїв злочин. У мене склалося враження, що він таки був винним, але те, що його довелося вбити, – це трагедія, жахлива та сумна трагедія. У романі цей сон змушує Фелікса Бакмена заплакати, і саме тому він підходить до чорношкірого чоловіка на заправній станції.
Через кілька місяців після публікації роману я натрапив на уривок із Біблії, до якого відсилає цей сон. Це книга Даниїла, 7:9:
«Бачив я, нарешті, що поставлені були престоли, і возсів Ветхий днями; одіяння на Ньому було біле, як сніг, і волосся глави Його – як чиста вовна; престіл Його – як полум’я вогню, колеса Його – палаючий вогонь. Вогненна ріка виходила і проходила перед Ним; тисячі тисяч служили Йому і тисячі тисяч стояли перед Ним; судді сіли, і розкрилися книги»
Сивочолий чоловік знову з’являється в Одкровенні 1:13:
«Я обернувся, щоб побачити…подібного до Сина Людського, одягненого в довгі ризи і підперезаного попід груди золотим поясом: голова Його і волосся білі, як біла вовна, як сніг; і очі Його, як полум’я вогняне; і ноги Його подібні до бронзи, ніби в печі розжарені, і голос Його, як шум вод великих».
А тоді знову 1:17:
«І коли я побачив Його, то впав до ніг Його, як мертвий. І Він поклав на мене правицю Свою і сказав мені: не бійся; Я є Перший і Останній, і живий; і був мертвий, і ось живий на віки віків, амінь; і маю ключі пекла і смерті. Отже, напиши, що ти бачив, і що є, і що буде після цього».
І, як Іоан Патмоський, я докладно записав усе, що бачив, у своєму романі. І все це було правдою, хоча у той час я й не знав, про кого йшлося в цьому описі:
…він розгледів обличчя одного з них: стародавнє мармурове обличчя, жахливо древнього чоловіка з білою бородою, яка каскадами спадала додолу. Який у нього був міцний ніс! Яке шляхетне обличчя. Такий втомлений, такий серйозний, так не схожий на звичайних людей. Безперечно, він був королем.
Звісно, він був королем. Це був сам Христос, що повернувся, щоб творити правосуддя. І це те, що він і робить у моєму романі: Він виносить
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як збудувати всесвіт, що не розлетиться на шматки через два дні», після закриття браузера.
