Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

Й замовчав. От любить ельф, ці паузи.

- Добре, добре. Зараз розповім. Мені в дитинстві розповідав старший брат як магія в Гаяв-Токі вийшла із під контролю. Все де було хоча б зерно магії. Дерева ожили й почали атакувати жителів. Артефакти вибухаючи влаштовували пожежі. Заклинання, накладені на будівлі та дороги, спричиняли землетруси. Спроба нейтралізувати магію провалилась, лише погіршивши ситуацію. Незабаром, як лавина, нещастя вийшли за межі міста та поширюючись все більш охоплювали нові території. Тому була масова втеча з цієї частини світу.

- І як довго це тривало? – запитала я.

- Десятиріччя. Сюди намагались повернутись, але не затримувались на довго. Пройшло дві сотні років та почалась війна. А тут стали помічати перших чудовиськ. І поки розумні вирішували, на чиєму боці правда, не розумні спокійно оселялися та розмножувались. Після оголошення миру вирішили розібратися з цією проблемою, та було запізно. Цілі орди потвор, з невтримним бажанням знищувати, зайняли ці землі. Було декілька спроб їх звільнити, та всі закінчились поразкою. От того Вільні Землі досі вільні.

- А якщо були землетруси, то чому дома цілі? – запитала я коли друг закінчив розповідати.

- В мене є підозра, що все це була ілюзія, - відповів Террі.

- Настільки сильна, що люди не лише одяг з посудом залишили, а й коштовності? Ята їх цілу скриню знайшла в комоді.

Я винувато поклонила голову, моя дракониця вимагала їх забрати собі, з чим я й досі боролась. Совість проти жадібності.

- Я не здивуюсь, якщо це опиниться правдою. Залишається лише декілька питань: хто цьому посприяв та чого він цим зараз не користується?

Ельф замов, мабуть, йому також прийшла в голову думка про нашого загадкового спостерігача.

- Якщо це через нього тут таке відбулось, то не дивно що він розігнав всіх небезпечних тварюк до кордону, - підбив підсумки вампір. – І ще. Не відомо які він тут встановив пастки і як вони реагували на нашу магію.

Вальдегор діло казав. Магією ми користувались постійно. Вогонь розвести, дерево з дороги прибрати, освітити темряву чи захист навколо табору встановити. Вчора воду гріла для ванни.

- Магію сьогодні-завтра більше не використовуємо, й подивимось що буде, - завершила я й ми повернулись до вивчення книжок.

07.08.157р.

Гаяв-Ток

Злива закінчилась несподівано, наче кран перекрили. За добу вода залишила вулиці міста, й зараз дороги вкривав слизький, зелений наліт від невідомої рослини. Крихітне, кругле листя було прикріплено до тонких гілочок яке більше нагадувало коріння, та мало той самий запах аміаку. Запах, який супроводжував будь-яких немерців.

- Я не здивуюсь, коли ядро цього дива ми знайдемо там, - сказав Вальдегор, вказуючи на невеличкий ставок розташований в центрі виявленого парку.

- Згоден. Та наближатись до нього не раджу – темна енергія так й тягнеться до нас.

- А я б підійшла. Може щось корисне знайду.

- Ята! - покликав мене Террі й боляче схопив за руку.

А до мене щойно дійшло, що я наче загіпнотизована намагалась дістатися води.

- Дякую. Попустило. В центрі водосховища є якісь коштовний камінь-артефакт, він змушує мою драконицю до нього наблизитись.

- Краще йдемо звідси, - ельф пішов геть з цього місця не випускаючи моєї руки.

Але це не вдалось. Щойно ми озирнулись, як помітили величезну квітку схожу на мухоловки мого світу. Бутон-щелепа розкрившись, дала змогу оцінити довжину й гостроту іклів.

- Біжимо! – викрикнула я та потягла ельфа в бік невеличкої споруди. Вампір трохи затримавшись, хутко нас наздогнав.

Квітка ж набираючи швидкості, вміло маневрувала між деревами, ще трохи й здожене нас. Та раптово нам на зустріч “вистрибнуло” ще шість.

Вальдегор одразу перекинувшись туманом напав на першу, щоб звільнити дорогу на відступ. Тим часом Террі діставши лука спробував здолати потвору срібляними стрілами. Самідір прийняв бойову форму вовка, відростив ріг з шипами. Я ж в свою чергу частково трансформувалась, бо окрім цих семи квіточок на горизонті помітила ще. Доведеться покладатися на міцні пазурі та непробивну луску. В крові заграло бажання полювання, того не звертаючи на оклик друга побігла в саму гущу цього квітника. Корити себе не стала, хоча розуміла всю дурість цього вчинку, та іншого способу витягти мого ельфа не бачила. Добре що Вальдегор вмів злітати.

З кожною хвилиною кількість рослин зростала, того давно перестали косити погляд в бік друзів, зосередившись на противнику й все одно пропустила один з бутонів. Розкривши свою пащу, воно мене проковтнуло.

Мене проковтнуло!

Як же всередині смерділо. Ледь свідомість не втратила. Та ще й ця гидотна слиз. Чи шлункова кислота. Фе. Але якщо нічого не робити, то мене зараз переварять.

Але що? Що робити?

Спочатку спробувала роздерти потвору з середини, та стінки його шлунка були міцними, й погано дерлись. Потім спробувала магію вогню. Не знаю якою гидотою був наповнений шлунок, але він почав горіти. Кисню й так майже не було, а тут його стало ще менше. Рослина від болю смикалась, кидаючи й мене зі боку в бік.

Я розізлилась. Сильно. Аж до темряви в очах, того дуже здивувалась коли опинилась на свіжому повітрі. Спочатку вирішила, що рослину вбили, тим самим звільнивши мене. Та все виявилось інакше.

- А звідки ти в такому вигляді повернулась? – запитав мене Філл. – Улла, хутчіше сюди, треба твоя допомога.

Озирнувшись, одразу вилаялась рідною мовою. Я опинилась біля Лісового Будинку. Телепортація. От не могла трохи пізніше проявитись?

- Ята! Як? Що трапилось?

- Потім розповім. Відійдіть трохи. Там хлопцям треба допомога.

- Я з тобою…

- Ні. Тебе там не вистачає. Й так сподіваюсь, що залишилось кого рятувати. Відійди трохи, прошу.

- Добре, - погодився ал’єр, відходячи від мене якомога далі.

Як же це боляче, повна трансформація. Це було моє перше свідоме перевтілення, та перший політ. Попередньо скориставшись компасом та визначившись с курсом, я злетіла. Крила вверх-вниз, вверх-вниз. От чого я цього раніше не зробила? Але саму себе лаяти зараз - марна трата уваги. Мені хвіст виявилось треба тримати рівно. Рівно!

Й щойно пристосувалася до польоту та стала набирати швидкість, як зрозуміла, що ліс внизу який я пролітала повз, дуже швидко змінювався. А за хвилин десять я повернулась до Гаяв-Тока. Хлопці, хвала силі, були живі. Їх затиснуло біля споруди, яку ми спочатку хотіли використати як укриття. Гор захищав Террі, а той, коли була нагода стріляв з лука звичайними стрілами.