Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

Політ закінчився, а його залишки ще мерехтіли поміж стовбурів дерев.

- Хтось знає їх назву? – запитав ельф закінчивши малювати.

- Я їх вперше бачу, - зізналась я.

- В моїй голові також нема спогадів про цих комах. Та в мене інше питання, при таких розмірах наскільки небезпечні їх гусениці? Ви уявляєте скільки їм потрібно їжі? – запитав Вальдегор.

Якщо до цього я навіть не замислювалась над цим питанням, все ще перебувала в захваті від видовища, то одразу після слів білявчика, здригнулась уявивши голі поля.

01.08.157р.

Дикий Ліс

Ми з кожним днем все глибше заходили до лісу, та все частіше зустрічали невідомі рослини.

Здоровенне листя тернів намагалось ужалити Самідіра. А бродячий плющ прямо на наших очах з’їв цілого оленя. Тварина також була не звичайна, а мала на спині голки та жало на хвості. Мені захотілось залишитись та подивитись, чи не отруїться рослина таким обідом, та Вальдегор не дав мені затриматись.

Потім ми зустріли дивні дерева. Вони на початку махали гілками, а потім за допомогою кремезних корінь водили хоровод навколо галявини на якій ми зупинились. Час для свого танцю вони обрали на світанку, небо на сході тільки почало світліти, а закінчили коли зірка повністю показала свій диск. Мені то що, я не спала коли почалась ця вистава, а от хлопці, ледь розплющивши очі, злякались та схопили свої мечі.

Надзвичайне місце.

Хоч бери й пиши роботу на тему “Монстри світу”. Шкода в мене не та спеціальність.

Єдиним хто на нас намагався напасти, був ведмедо-крокодил. Тоді він просто трохи розгубився через великий вибір обіду. А зараз нам “пощастило” знову.

Величезний кабан вкритий лускою та довгими іклами вирішив перекусити нами чотирма, тому носився по лісу, як бджолою вжалений, наздоганяючи нас.

Розбігшись в чотири сторони ми тим самим змусили тварюку обрати когось одного. Вампір знов почав бухтіти, але проти сьогоднішнього монстра наша зброя була безсила, тому він погодився. Ще й вогонь тварюку не брав.

На роль першого страви кабан обрав мене. Дурненький. Об мене ж зуби зламати можна, про що, мабуть чудисько здогадалось та змінивши ціль кинулось на вампіра.

Я злякалась. Сильно. Адже Вальдегор опинився настільки близько, що монстр його поранив. Не я одна відчула запах. На збудженого звіра, запах майже чорної, густої, з запахом сірки крові якось дивно вплинув. Тварина почала поступово відступати, та запізно. Відклавши меч Вальдегор прийняв вигляд туману та напав на монстра у відповідь, повністю окутавши того млою. Я на декілька хвилин забула як дихати, бо втратила відчуття реальності. Хотілось приєднатися до бійки, та відчути на язику присмак крові. В чому собі не відмовив мій фамільяр, крутячись поряд.

Добре, що все це не затяглось на довго. Та й Террі тримаючи мене за плече не давав влізти.

Вальдегор же прийнявши звичайний вигляд ледь тримався на ногах. Перев’язувати рану, яка почала затягуватись на очах, навіть не намагались. Замість цього ми з Атарільдо посадили вампіра на Самідіра. Фамільяр для цього змінився на коня, щоб другові було зручніше.

04.08.157р.

Дикий Ліс

Вибравшись з бурелому ми знайшли ще залишки дороги, яка відрізнялась від тої, що проходила недалеко від мого будиночка. Створені штучно квадратні плити зараз були потріскані й майже поросли мохом. Йти такою дорогою було набагато приємніше, лише інколи приходилось перелазити через повалені дерева. А коли наші голови добре напекли промені сонця ми вийшли до стін чергових розвалин.

Цього разу це був не замок, не храм, та не село, а величезне місто із захисною стіною та аркою для воріт, яких самих не було. Чи то розсипались від часу, чи то їх винесли, навіть не залишивши уламків. Витративши не одну годину на обстеження вулиць ми вирішили залишитись тут на декілька днів. Тисячі будинків, які опинились в нашому розпорядженні, на диво не лише зберегли цілісність, але й меблі з посудом. Обравши будинок з цілими вікнами, ми не довго думаючи тимчасово зайняли його. Спати під дахом набагато спокійніше. Та й ванна тут була, а щоб наповнити її гарячою водою моїх магічних знань вистачить.

Встановивши захисні артефакти по периметру будинку, й повечерявши запасами, ми лягли спати одразу після того, як розділили ніч на чергування.

05.08.157р.

Гаяв-Ток

Дощ, який розпочався опівночі, на світанку перейшов у зливу, перетворивши вулиці на справжні річки, рівень води в яких досягала верхньої сходинки обраного нами будинку, а це мені майже по носа. Підвал дивом не затопило, мабуть заклинання якесь діяло. Хлопці спали нагорі, я ж стояла перед вікном, думаючи про те, як вибратись з цієї пастки.

Як показав досвід, мені вдалося плавати лише одним стилем, сокирою, швидко опускаючись на дно водосховища, й не як інакше. Усі в цьому переконались, коли ми вибравшись на пляж вирішили трохи поплавати в морі. Зробивши декілька невдалих спроб Філл здаючись відступив. Ось того я стояла й думала, що робити далі. Човнів з нами не було.

- Може спробувати розвіяти цю грозу, - запропонував сонним голосом Атарільдо.

Ельф підкрався майже непомітно, його кроки потонули в черговому гуркоту грому.

- Я думала про це, та не ризикнула.

- Чого? Подобається дощ?

- Подобається. Але не через це. Саме цей дощ магічний.

Террі після моїх слів завмер дивлячись у вікно.

- Мабуть, якийсь артефакт спрацював. Або ваш загадковий спостерігач постарався.

- Я не відчувала його вже давно. Гадаєш він міг непомітно за нами стежити всю дорогу?

- Легко. Вважити себе наймогутнішим – дурість. Завжди є той, хто хоч в чомусь тебе сильніше.

Я тяжко зітхнула, погоджуючись.

- Треба Гора будити, досить йому спати.

***

Ідея вийти з дому вампіра також не надихнула, тож після сніданку було вирішено вивчити будинок в якому ми опинились наче в пастці. Вчора ми обшукали кухню та підвал, а сьогодні перейшли до кабінету з бібліотекою.

- Я можу привітати нас! – із захопленням вигукнув Вальдегор, тримаючи в руках напівзруйновані листи. - Ми перебуваємо в столиці семи королівств, колись розташованих на цій території. - А саме в Гаяв-Токі.

- Може Гіяв?

- Можливо, Гіяв. Це дивлячись як читати цю руну. Але зараз точно знаємо де знаходимось на мапі.

- Хоча б щось.

- Звісно.

- Тоді я знаю, чому це місце виглядає, начебто з нього