Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"

Утім, ці пересувні газові камери, пояснює Гайдріх, технічно недосконалі.

— Невдовзі з’являться нові рішення — масштабніші, більш досконалі й ефективні, — обіцяє він. І, дивлячись на слухачів, що ловлять кожне його слово, різко додає: — Смертельний присуд винесено всім європейським євреям.

А я гадаю собі: невже хтось із присутніх цього досі ще не второпав, зважаючи на те, що айнзацгрупи вже стратили понад мільйон євреїв?

Це вже вдруге я примічаю, що Гайдріх приберігає такі оголошення, щоб справити більше враження. Раніше, незадовго до Ванзейської конференції, коли він повідомляв Айхманові, що фюрер вирішив винищити фізично всіх євреїв, то вдався перед цим до тривалої паузи, яка приголомшила підлеглого. А поза тим, хоча офіційно нічого ще не було оголошено, в обох випадках не йшлося про якусь несподіванку. Мені здається, Гайдріх тішиться не так від того, що повідомляв сенсаційну новину, як від можливості вербалізувати щось нечуване й немислиме, немовби своїми словами він викликав до життя дійсність, яку неможливо уявити. Мовляв, те, що маю вам сказати, ви вже знаєте, однак тепер це кажу вам я, і нам разом належить це здійснити. Запаморочення промовця, якому треба висловити щось нечуване. Захват монстра від згадки про ті жахіття, оповісником яких він є.

195

Столяр із Празького замку показує їм, де саме Гайдріх щодня виходить зі своєї машини. Ґабчик і Кубіш роззираються довкола й зауважують, що, заховавшись за тим он рогом будинку, можна дочекатися протектора й розстріляти його. Однак тут, звісно, усюди повно охорони. Столяр запевняє десантників, що втекти вони не встигнуть і з замку живими їм не вибратися. Звісно, Ґабчик і Кубіш із самого початку готові до смерті, це вирішено, однак друзі прагнуть бодай спробувати врятуватися. Їм потрібен план, що давав би хоча б мінімальний, але реальний шанс виплутатися із цього, адже обидвоє плекають певні сподівання на післявоєнне життя. Серед учасників чеського Опору, які ризикують життям, допомагаючи десантникам, є відважні й вродливі дівчата. Я майже не знаю подробиць любовних походеньок моїх героїв, але відомо, що кілька місяців, проведених у празькому підпіллі, мали наслідком те, що Ґабчик забажав одружитися з донькою Фафеків Лібеною, а Кубіш — із прекрасною Анною Маліновою з малиновими вустами. Не зараз, після війни… Вони не тішать себе порожніми мріями. Вони знають, що в них не більше від одного шансу з тисячі вижити в цій війні. Але вони прагнуть скористатися цим шансом. Звісно, місія понад усе. Але ж необов’язково вчиняти самогубство, щоб її виконати. Просто чудовий спосіб мислення!

Двоє товаришів спускаються Нерудовою, довгою вулицею, що сполучає Градчани з Малою Страною, минають будинок із символами алхіміків, які начебто колись мешкали тут. Унизу вулиці «мерседес» муситиме різко повернути. Треба поглянути.

196

Хай би як там вважав Гайдріх, чеський Опір ще ворушиться. І навіть більше ніж просто ворушиться. Щоб отримувати від столяра щоденну інформацію про пересування «мерседеса» протектора, використовується квартира на першому поверсі будинку біля самісінького замку. Час від часу (тобто щодня, як мені видається) столяр стукає в шибку. Молода дівчина відчиняє вікно (дівчат двоє, вони змінюються по черзі; столяр вважає їх сестрами. «Мабуть, подружки тих десантників», — думає він. Може, так і було). Ніхто не каже ні слова. Столяр віддає клаптик паперу і йде. Цього разу там написано: «9–5 (без)». Тобто: приїхав о дев’ятій ранку, поїхав о п’ятій вечора, без охорони.

Перед Ґабчиком і Кубішем постає нерозв’язна проблема. Дізнатися заздалегідь, поїде Гайдріх із охороною чи без, неможливо. Із повідомлень столяра не випливає жодної закономірності: часом протектор їде сам, часом з охороною. Якщо Гайдріх буде сам, у них є невеличкий шанс урятуватися, якщо з охороною — немає жодного.

Щоб урешті таки завершити свою місію, двоє товаришів наважуються зіграти в моторошну лотерею: призначити дату, не знаючи, буде охорона чи ні. Чи вони йдуть на великий ризик, чи на самогубство.

197

Ґабчик із Кубішем їздять на велосипедах від повороту до повороту, знову й знову повторюючи маршрут Гайдріха зі свого маєтку до замку. Протектор мешкає в селищі Паненські Бржежани, на околиці Праги, за чверть години їзди на машині до середмістя.

На одному довгому й прямому відрізку дорога йде особливо відлюдними місцями, без жодних будівель обабіч. Якби вдалося стримати «мерседес» тут, десантники могли б покінчити з Гайдріхом без свідків. Товаришам спадає на думку, що машину можна було б зупинити за допомогою сталевого троса, натягнутого впоперек дороги. Але як потім утекти? Для цього їм самим потрібен автомобіль або мотоцикл, а в підпілля нема ні того, ні того. Отже, доведеться-таки облаштувати засідку в місті серед білого дня, коли довкола повно людей. Але їм потрібен поворот. Усі думки Ґабчика й Кубіша лише про вигини й закрути дороги. Вони прагнуть відшукати ідеальний поворот.

Урешті-решт вони знаходять такий.

Хоча «ідеальний» — не зовсім те слово.

198

Поворот на вулиці В Голешовичках, яка йде через район Лібень, має багато переваг. По-перше, цей поворот справді дуже крутий — дорога вигинається, наче голівка булавки, — і «мерседес» буде змушений тут пригальмувати. По-друге, поряд є пагорб, де можна поставити дозорця, який попередив би про наближення Гайдріхової машини. І нарешті, це місце лежить на півдорозі між Паненськими Бржежанами і Градчанами, у передмісті Праги, не в самому центрі, але й не посеред чистого поля, тому можливість для втечі є.

Однак має поворот і недоліки. Саме тут перехрещуються трамвайні колії, і якщо одночасно з «мерседесом» їхатиме трамвай, то є ризик, що операція зірветься, адже трамвай може затулити машину або ж у небезпеці опиняться цивільні.

Я ніколи не вчиняв ні на кого замаху, однак гадаю, що ідеальних умов для такої справи не існує. Просто настає мить, коли потрібно вирішувати, а часу, щоб знайти краще місце, вже нема. Отже, усе відбудеться на повороті вулиці В Голешковичках, якого в наші дні вже не існує: поглинутий новою дорожньою розв’язкою і прогресом, котрий тільки кепкує з моїх спогадів.

А я тим часом пригадую. Щодня, щогодини мої спогади стають дедалі чіткішими. Мені здається, що я вже цілу вічність чекаю на цьому повороті вулиці В Голешковичках.

199

Я поїхав на кілька днів до Тулона, щоб відпочити. Оселився в гарному будинку й трохи попрацював над книжкою. Це не звичайний будинок: раніше тут мешкав власник друкарні, ельзасець, який завдяки своїй професійній діяльності знався з Елюаром та Ельзою Тріоле (а