read-books.club » Сучасна проза » HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне 📚 - Українською

Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"

38
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх" автора Лоран Біне. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 57 58 59 ... 86
Перейти на сторінку:
тим, яке потужне враження їхня пригода та його дії справили на Ату, дає підліткові пораду, яка може виявитися корисною в багатьох випадках:

— Бачиш цей дерев’яний ящик, Ато? Фріци можуть вибити зізнання навіть із нього. Але ти, якби з тобою трапилося щось подібне, ти не повинен сказати нічого. Розумієш? Нічого.

А от ця репліка, попри все прагнення до стислості, аж ніяк не є зайвою в цій історії.

191

Звісно, здогадатися, що поява книжки Джонатана Літтелла та її успіх мене дещо стурбували, зовсім не важко. Я можу скільки завгодно заспокоювати себе, що в нас різні задуми, але однаково треба визнати, що сюжети наших книжок доволі близькі. Я зараз саме читаю роман Літтелла, і кожну сторінку мені хочеться прокоментувати. Треба стримувати в собі це бажання. Лише зазначу, що на початку книжки є опис Гайдріха, і процитую одну фразу: «Пальці його видавалися занадто довгими, скидаючись на жилаві водорості, що приросли до рук». Мені, сам не знаю чому, неабияк до вподоби цей образ.

192

Я вважаю, що вигадати персонажа, щоб краще зрозуміти історичні факти, — це те саме, що сфальшувати докази. Чи радше, як висловився мій зведений брат, із яким я це обговорював, «додати до злочину обтяжувальних обставин, коли доказів провини і без того не бракує…»

193

Над Прагою 1942 року невідступно витає аура чорно-білого фото. Перехожі-чоловіки в м’яких капелюхах і темних костюмах, жінки в приталених спідницях, усі схожі на секретарок. Я це знаю, тому що дивлюся на світлини, які лежать переді мною. Хоча ні, мушу визнати, я трохи перебільшив: не всі жінки схожі на секретарок, деякі на медсестер.

Чеські поліціянти-регулювальники, які стоять на перехрестях, у своїх кумедних касках напрочуд подібні до лондонських констеблів. У Празі нещодавно перейшли на правобічний рух, спробуй-но тут розберись…

Злегка подзенькуючи, то в один бік, то в інший їдуть трамваї. Це старі червоно-білі вагони (але звідки ж я можу знати, що вони червоно-білі, якщо фотографії чорно-білі? Знаю, та й годі). Вони мають круглі фари, на кшталт ліхтарів.

Фасади будинків у Новому Місті обвішані яскравими неоновими вивісками, які рекламують усе що завгодно: пиво, фірмовий одяг і, звичайно, взуття славнозвісної фабрики Томаша Баті — просто перед в’їздом на Вацлавський майдан, який є суцільним гігантським бульваром, майже таким само довгим і широким, як Єлисейські Поля.

Правду кажучи, відчуття таке, наче все місто заполонили написи, і не лише рекламні. Усюди латинська літера V. Попервах символ чеського Опору, пізніше її перейняли нацисти як заклик до остаточної перемоги Райху у війні. V на трамваях, V на машинах, часом навіть просто накреслена на землі, вона скрізь, і дві противні сторони, дві ідеологічні сили, сперечаються за неї.

На голій стіні — графіті «Židi ven!», тобто «Жиди, забирайтеся геть!». У вітринах магазинів — заспокійливі роз’яснення «Čiste arijský obchod» — «Суто арійська крамниця», а біля входу до пивнички — прохання «Žádá se zdvořile, by se nehovořilo o politice», мовляв, уклінно просимо шановних клієнтів утриматися від розмов про політику.

А ще моторошні червоні оголошення, двома мовами, як і всі вказівники в місті.

Я вже не кажу про прапори та всілякі стяги, це й так очевидно. Жоден прапор ніколи так ясно не висловлював свого значення, як ця чорна свастика в білому крузі на червоному тлі. До речі, одного разу хтось звернув мою увагу на те, що чорний, білий і червоний — це кольори торговельної мережі «Дарті». Щиро кажучи, це мене трохи збентежило…

Хай там як, а хоча й Празі сорокових років бракує безтурботності, тут відчувається стиль і вишуканість. Я б не здивувався, упізнавши на світлинах серед перехожих Гамфрі Боґарта або Ліду Баарову — дуже вродливу й дуже відому чеську акторку (її фото на обкладинці часопису про кіно також у мене перед очима), яка до того ще й була коханкою Ґеббельса в передвоєнні роки. Дивні часи.

Я знаю в Старому Місті ресторан «У двох котів», розміщений під аркою, з обох боків якої намальовані два велетенські коти, але де шукати трактир, який називається «У трьох котів» і якого вже, може, й не існує, я не знаю.

У трактирі троє чоловіків п’ють пиво. Вони не розмовляють про політику, вони обговорюють графік роботи.

За столиком разом із Ґабчиком і Кубішем сидить столяр. Але це не якийсь там собі звичайний столяр, а столяр, що працює в Празькому граді й завдяки цьому щоранку бачить, як до замку під’їжджає «мерседес» Гайдріха, а щовечора — як від’їжджає.

Говорить Кубіш, тому що столяр також моравець, і рідний акцент його заспокоює.

— Ти не хвилюйся, твоя допомога нам потрібна до, а не під час. Коли ми його вколошкаємо, тебе поряд не буде.

Он як? То оце й уся секретність операції «Антропоїд»? Навіть столярові, який мав лише повідомити, коли приїжджає і від’їжджає Гайдріхова машина, розповіли все навпрямець. Я десь читав, що Ґабчик із Кубішем не завжди дотримували суворої таємниці. А з іншого боку, чого б вони досягнули надмірною скритістю? Столяр і сам міг легко здогадатися, що інформація про Гайдріхів автомобіль потрібна аж ніяк не для статистики пересування «мерседесів» Прагою. До того ж, як свідчить столяр, Кубіш — зі своїм щонайкращим моравським акцентом — його таки попередив:

— Слухай-но, тільки своїм удома анічичирк!

Ну, зрештою, коли вже попередив, то річ зовсім інша…

Отже, столяр мав щодня занотовувати час, коли Гайдріх прибуває до замку й коли відбуває, а також зазначати, з охороною він їздить чи без.

194

Гайдріх буває всюди: в Празі, в Берліні, а в травні 1942-го — і в Парижі.

В обшитих шалівкою салонах готелю «Мажестік» уповноважений Ґерінґом генерал поліції та голова Служби безпеки приймає високопоставлених офіцерів, керівників окупаційних есесівських військ, щоб обговорити з ними матеріали справи, ще не відомої ані його підлеглим, ані широкому загалу як «остаточне рішення єврейського питання» і виконання якої він їм доручить.

У травні 1942 року вбивства, які чинили айнзацгрупи, було зрештою визнано занадто великим випробуванням для солдатів, що брали в них участь.

Розстріли поступово замінюють пересувними газовими камерами. Цей новий метод простий і водночас напрочуд винахідливий: євреїв заганяють усередину вантажівки-фургона, куди через шланг виводяться вихлопні гази, і жертви задихаються від монооксиду вуглецю. Перевага такого способу подвійна: по-перше, за раз можна знищити більше євреїв, по-друге, нерви катів у безпеці. Є ще одна особливість, яку виконавці вважають доволі кумедною: трупи набувають рожевого кольору. Єдина незручність полягає в тому,

1 ... 57 58 59 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"