read-books.club » Короткий любовний роман » Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова 📚 - Українською

Читати книгу - "Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Поліна, я на колінах!" автора Олександра Малінкова. Жанр книги: Короткий любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 58 59 60 ... 63
Перейти на сторінку:
ГЛАВА 44

Софія.

Нещодавно забрала Зою з садочка трішки раніше.

- Давай погуляємо! - донька потягнула в бік парку. 

Теплий день, лагідне сонечко, майже відлюдний парк. Чому ні?

- Може ходімо в інше місце? - запитала в доньки. - Сьогодні тут нікого немає. 

- Хочу сюди! - закапризувала малеча.

- Ну добре здалася я.

Присіла на лавку біля дитячих карусельок, задумливо спостерігаючи за навколишнім світом. Зараз якось дужче ніж завжди відчувається туга та самотність. Он ще й парочка підлітків навпроти через дорогу ніжно тримаються за руку. 

Зітхнула й поглянула на щасливу доньку. 

Насправді вже забула як то бути в стосунках, коли тебе обіймають і цілують, люблять. Хоча, зараз здається, що й не було тої щірої любові. Коли чоловік кохає, то не відмовляється від тебе при першій нагоді, не лякається обов'язків чи відповідальності, як сталося в моєму випадку. 

Прекрасний принц “злився”, щойно дізнався про вагітність. Красива казка про взаємну любов, виявилася вигадкою. А мати принца - злою відьмою! Ось так! розбиваються дівочі мрії про справжні почуття та сім'ю. 

Добре, що у цьому світі ми з Зоєю виявилися не самотніми. Безмежно дякую Генці за підтримку, за плече допомоги. За те, що взяв усю відповідальність за нас на себе і фінансову теж. 

Зараз вже, звичайно, не сиджу у нього на шиї. Маю роботу. Зоя відвідує садочок. А от в особистому житті не щастить. Може аж занадто обережно підходжу до вибору й не бажаю зв'язувати своє життя з ненадійним чоловіком? Та вже як є.

Від роздумів відволік малий білявий котик, який спочатку сидів на узбіччі, вилизуючи лапки, а потім кволо почимчикував на інший бік вулиці. В цей час з-за рогу виїхала автівка на досить чи малій швидкості. 

- Ні-ні-ні! Малий! Мерщій тікай! - тільки й встигнула вигукнути я, бо все сталося аж занадто швидко.

Різкий скрегіт коліс, гальмівний шлях і автівка, яка в останню мить спробувала оминути тваринку, але замість цього врізалася в дерево. 

Ми з Зоєю якось одночасно зреагували, перелізли маленький парканчик, який відділяв дитячий майданчик від дороги й кинулися в той бік.

Мить і Зоя вже міцно тримала в руці “винуватця” аварії, який сполохано притих в її обіймах. Напевно, тваринка відчула що добряче нашкодила.

Я ж обережно наблизилася до автівки озираючись! 

Нікого поряд. Як так!? Куди всі поділися! Навіть немає кого покликати на допомогу.

- Ми ж допоможемо? - питає донька.

- Звичайно! - киваю, а сама викликаю швидку допомогу.

- Мама! - дитина смикає мене за рукав. - А якщо автівка загориться?

Дійсно, звертаю увагу, що вщент розбитий капот повільно починає облизувати полум'я. 

- Доню, відійди! 

Тим часом сама наближаюся до авто й смикаю за ручку з боку водія. Не жіноча робота. Дверцята трішки деформовані, тому це зробити досить складно, але нарешті вдалося.

В салоні вже відчувається сморід диму. Спрацювала подушка безпеки, лише одна людина за кермом - чоловік. Він непритомний, на переніссі подряпина й юшкою стікає кров. 

- Ви мене чуєте! - смикаю його. - Агов! - легенько плескаю долонею по обличчю.

- М-м. - подав ознаки життя й спробував розплющити очі.

- Мерщій! - кваплю його. - Слід вибратися звідси.

Він ще у шоковому стані, погано розуміє що сталося, взагалі де знаходиться. 

Тягну його на себе. Важкий. Добре, що він нарешті вже трішки очуняв бо став на ноги, інакше б мені самій було складно. Разом покульгали на безпечну відстань.

- Зою! - окликнула доньку.

Дитина швидко наблизилася до нас і почала з цікавістю розглядати водія.

- А він красивий! - шепоче мені тихо.

- Зоя! - шикаю я. 

- А що? Це ж так! - от вже ця дитяча безпосередність. - Майже так само гарний як дядько Гена! 

- Зовнішність не головне! Головне, щоб людина була хороша! - пояснюю я свою реакцію.

- А ми котика і дядю залишимо собі? 

- Зоя! Котика можливо так! А за дядю, як ти це собі уявляєш? 

- Ех! Шкода! - дівчинка обійняла тваринку.

Нарешті він остаточно прийшов до тями й спробував сфокусуватися спочатку на мені, потім перевів погляд на доньку, її руки де мирно пригрівся пухнастий безхатченко, винуватець його розтрощеної автівки. 

- Живий! - прохрипів водій і знову відключився.

Нарешті хоч якісь люди з'явилися поряд з місцем аварії, а вже за декілька хвилин приїхала швидка і його забрали. 

- Шкода дядю! - в серцях вигукнула донька.

- З ним обов'язково все буде гаразд!  

Нас ще певний час не відпускали поліціянти, які теж прибули на місце ДТП. Але врешті-решт все скінчилося. Вірніше приїхав Геннадій і нас звідти забрав. 

Ось так закінчилася наша прогулянка. 

Хоча ні!

З того часу в нашому житті з'явилися два чоловіки. 

Першим виявився білявий хлопчик з блакитними очима, близько півроку від народження, якого правда спочатку прийшлося: нагодувати, відмити та вилікувати від бліх та інших паразитів. Ви зараз зрозуміли, що мова йде про врятованого котика.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 58 59 60 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова"