Читати книгу - "Хаврор для короля Зберегти твоє життя, Лада Астра"

– Адалін! – до мене підбіг Рейнар  і почав звільняти мене від кайданів. А поруч з ним стояв Жрець. 

– Де ти був? Де ви всі були?! – кричала я на них крізь сльози.

– Я був тут, біля проходу. Я вже довгий час намагався прорватись до вас. Жрець сказав де мені вас шукати, але коли ми перенеслись, то не змогли до вас потрапити. Нічого не допомагало зрушити з місця невидиму стіну, – швидко розповідав він мені.

– Тому що все так мало відбутися, – спокійно зазначив Жрець.

– Що мало відбутись?! Смерть Моно мала відбутись?! – продовжувала кричати я. Зараз мені вже навіть було все одно на те, хто переді мною стоїть. 

– Норман Моррель і Вальмірія багато років назад вбили невинних – нащадків корони і Жреця бога Іріса, провідником якого і я є. Позбутися прокляття вони могли тільки тоді, коли один з них пожертвував би своїм життям заради невинного нащадка королівства, в якому тече кров Жреця бога Іріса, – спокійно пояснив Жрець, а Рейнар тим часом міцно обійняв мене, бо нарешті звільнив від кайданів. 

– Тоді смерть Моно була марною і він не звільнився від прокляття, бо пожертвував життям заради мене, – заперечила я піднімаючись з Рейнаром на ноги. Він ніжно обіймав мене і витирав сльози, намагаючись заспокоїти, а потім прошептав на вухо:

– Ада, здається Моно спас не тільки тебе, – рука Рейнара опустилася мені на живіт.

– Невже…? – недовірливо почала я своє запитання дивлячись на Жреця та навіть договорити його до кінця не змогла, а тільки накрила руку Рейнара своєю. А Жрець лише посміхнувся у відповідь, підтверджуючи мої здогадки. 

   Я вагітна і Моно спас нас з майбутнім нащадком і так звільнився від прокляття. Тепер розумію, чому він казав, що умови зняття прокляття нереальні. Це ж як треба було щоб так зірки зійшлися? Не в кожного короля є родичі серед Жреців.

    Мені так відразу  було важко повірити, що я вагітна, але ж прокляття спало і ще одним підтвердженням цьому було нерухоме тіло Елоїзи, яке довелося покинути Вальмірії і судячи по її останнім вигукам, далеко не добровільно.

– Що з ними тепер буде? – тихо запитала я Жреця про долю душ Нормана і Вальмірії.

– Кожен з них вже давно обрав свій шлях і лише прокляття, як зачинені двері без ключа, стримували їх від подорожі душі. У них будуть різні шляхи, але на те й існує відоме всім право вибору.

***

   Ви запитаєте чи це вже щасливий кінець і далі ми жили довго і щасливо? Ні, до цього ще було далеко. Попереду нас чекали дуже напружені дні. Важко пояснити батьку, що його донька давно мертва, а її тілом заволоділа сутність першої королеви. Нам в цьому не мало допоміг жук-слухач, якого Моно захватив тоді з собою. Певно він розумів вже тоді, що від Вальмірії можна чекати усього. Але навіть слухачу Річард Боде, батько Елоїзи, відмовлявся вірити. Він обіцяв нам справжню смуту і переворот.  Рейнар навіть хотів перенести мене у Торос, задля нашої з майбутнім малюком безпеки. Все було дуже серйозно. 

  Тоді нам в останнє перед своїм від'їздом допоміг Жрець. Він особисто пішов до батька Елоїзи і що він там йому говорив, ми так і не дізналися, але на наступний день Річард Боде сам прийшов до Рейнара. Я хотіла залишити їх наодинці для певно ж важливої розмови, але король не дав мені цього зробити, затримавши мене за руку. Він взагалі тепер навіть у ванну кімнату мене з боєм відпускав. Ця вся ситуація з викраденням добряче на нього вплинула. Та і неабияке напруження в королівстві підливало масла у вогонь, тому я залишилась і була свідком їхньої розмови. 

– Я помічав. Не хотів зізнаватись навіть собі, але я помічав, як різко вона змінилась після хвороби. Ніби подорослішала на десяток років. Почала цікавитись моєю роботою, а потім і політикою. Я помічав ці дивні зміни, але я так радів її чудесному одужанню, на яке ми вже й надії не мали. Так радів… – промовив Річард тремтячим голосом. Видно було, що слова йому важко даються, але потім він взяв себе в руки і продовжив: – повстання не буде. Я весь цей час виконував забаганки не моєї доньки, а бридкої сутності, що сиділа в ній. Тепер я згадую, якою була моя донька і вона б не хотіла цього. Вона була доброю і хорошою дівчинкою. Відразу хочу зазначити, що ніякої мови про вбивство і смуту  в мого роду не було. Все, що ми добивались це тільки коронації Елоїзи. Як король і правитель ви нас цілком влаштовуєте і з маніпуляціями роду Верр та Морте ми не маємо нічого спільного. Це перш за все підло і наш рід не буде бруднити свою репутацію такими речами, – гордо зазначив Річард.

– Я вже це добре знаю. У Вальмірії було багато спільників, яких ми зараз виловлюємо, здебільшого на кордоні. Вони, дізнавшись про її смерть, почали панічно метушитись і тікати, чим і видали себе, – пояснив спокійно Рейнар, продовжуючи тримати мою руку.

– В мене є одне прохання. Знаю, що ви ваша величність, ще не робили ніяких заяв для підданих і хочу, щоб ви не виносили на загал причину смерті моєї доньки і те, що в ній знаходилась королева Вальмірія. Не знаю чи це можливо та не хотілося б бруднити пам'ять про мою доньку такими асоціаціями, – звернувся з проханням Річард.

– Насправді, я і сам про це думав. Вся ця історія дуже незвичайна і я впевнений, що правда не всіма сприйметься нормально і адекватно. Підуть не потрібні слухи і додумування. В мене є одне живе чудовисько, на якого ми можемо, з чистою совістю, покласти відповідальність за смерть вашої доньки. Шрам був у зговорі з Вальмірією і викрав для неї Адалін, тому понесе справедливе покарання. І ваша донька для всіх буде жертвою божевільного фанатика короля Фрідріха на прізвисько Шрам. Все інше залишиться між нами, – розповів свої плани Рейнар. Я вже знала про них, але він спочатку намагався зупинити у своєму гніві рід Боде, потім вже планував втілити свій план у реальність.