Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

– Це в мені зараз вино говорить, – буркнула я.

Він посміхнувся і, мабуть, зовсім забувши про те, що за кілька кроків рубаються його родичі, переключив усю увагу на мене.

– Ти мені теж одразу сподобалася.

Від цього зізнання мене наче жаром обпалило. Я так зніяковіла, що впустила його голову назад на підлогу. Почула страдницький вигук і швидко підняла знову.

– Ой, пробач, я не хотіла!

– Та нічого страшного. То як тебе звати все ж таки? Ти минулого разу підступно втекла.

Він явно фліртував зі мною. Я ж ніяковіла так, наче жодного разу в житті з хлопцем не розмовляла. Хоча зазвичай мене навіть надто жвавою вважали. Сама собі дивуючись, почервоніла як рак і промовила з виглядом повної дурепи:

– Тея мене звуть.

В цю мить мене підняли в повітря. А багатостраждальна голова Еннія знову грюкнулася об підлогу. Я з жахом витріщилася на Атія, який вже набув людського вигляду.

Виявляється, битва скінчилася. Троє демонів валялися на підлозі, злегка стогнучи й свердлячи Чорного Лорда неприязними поглядами. Міль поранили в руку, але не схоже, що це його особливо турбувало. Навіть не морщився. Мабуть, я була несправедлива до нього. Все ж таки битися цей нікчема вміє.

– Ти знущаєшся?! – прошипіли мені в обличчя, перериваючи безладний внутрішній монолог. – Не встиг я тебе від одного залицяльника відірвати, як ти з другим милуєшся?!

– Я не навмисне, – пискнула з жахом.

Тепер, коли переконалася, що Чорний Лорд може впоратися відразу з кількома сильними демонами, повною мірою усвідомила, що зайвий раз нариватися не варто.

– Ідея привести тебе до ресторації була поганою! – гаркнув Атій. – Дуже поганою! Я б і з Кривавого Притулку тебе забрав і зачинив у своєму замку!

Я здригнулася, боячись, що саме так він і зробить.

Чорний Лорд з шумом випустив повітря з легень і закінчив гнівну промову:

– Але для мене надто важливо, щоб процес переродження пройшов як слід! Так що зараз я тебе туди поверну, – це він уже казав, тягнучи мене до дверей крізь ряди глядачів, що розступалися перед нами. – Кадору накажу очей з тебе не спускати. Ти чуєш, хлопче? – Атій кинув швидкий погляд на Міль, і той поспішив кивнути. – Щоб до неї жодного чоловіка не підпускав! Ти мене зрозумів?!

– Навіть наставників? – уточнив Моль.

Начебто й не знущався, але Чорний Лорд вилаявся на нього так, що в мене навіть вуха запалали.

– Наставників можна! – гаркнув Атій.

Міль більше нічого уточнювати не став, всім виглядом зображуючи покору.

У кареті ми їхали у повній тиші. Чорний Лорд все ще сердився. Міль тримався тихо наче миша. Я ж тільки зітхала.

І все-таки вечір мені сподобався. Стільки нових вражень! А ще слова Еннія про те, що я йому сподобалася, так приємно гріли душу.

Відвернувшись від своїх супутників і старанно утримуючи бар’єр, я мрійливо посміхалася.