Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

Я догралася і устряла в саму безглузду ситуацію, яка тільки могла зі мною статися. Ми сидимо за столиком, Єгор обнімає мене за талію, притискаючи до себе так, немов ми сто років знайомі. Ліза з нудьгуючим виглядом крутить у пальцях соломинку, попиваючи коктейль і робить вигляд, що не пам'ятає мене. Хоча по іскрам злості в її очах і того, як кожні кілька хвилин вона лізе цілуватися до Кіра або заривається пальцями в його волосся, відразу зрозуміло що намагається показати мені всю глибину їхньої дружби. Щоб я навіть не сумнівалася в тому, що сьогодні вночі у них буде гаряче продовження, якщо цього ще не трапилося.      

І від цієї думки мені хочеться відтягнути її за волосся від Кіра і викупати в морській воді. Видряпати очі, а потім вивезти в найближчий лісок. Ну, або просто зламати ідеальний маникюр. Впевнена, після такого вона точно проникнеться і зрозуміє, що від Кіра слід триматися подалі. Моя ненависть до цієї особи посилюється з кожною хвилиною і насилу вдається втримати язик за зубами, щоб не сказати чого-небудь їдкого в її адресу.               

Царьов же... сидить з їдкою посмішкою, розпитує Єгора про справи і відкрито пожирає мене очима. Хоча й виду не подає, що ми знайомі.      

Єгор виявився столичним ресторатором і у нього несподівано знайшлося багато спільних тем з Кирилом. Вони спілкувалися про молекулярну  кухню, шеф-кухаря з Франції, секрети випікання булочок і сперечалися про те, чи варто робити сезонне меню. При цьому, очі Царьова горіли непідробним інтересом і я була здивована деякими його пізнанням у цій сфері.         

— А як твої ресторани? Або ти їх вже продав? — раптом запитує Єгор і з подивом я переводжу погляд на Кіра.                               

— Та нормально, — усміхається той, — поки що справи в країні не дозволяють контролювати все особисто, але я знайшов путнього керуючого і він непогано справляється, — розповідаючи про це Царьов уникає мого погляду і стискає в руках склянку, немов не хоче щоб я знала про такі деталі його особистого життя. А потім швидко переводить тему, що підтверджує мою здогадку.            

У Кирила є ресторан. Хоча ні, судячи з розмови навіть ціла мережа! Ця новина не дає мені спокою. Хіба цей безвідповідальний чоловік здатний на якусь свою справу? Федір Олександрович завжди з любов'ю говорив про онука, але не забував додавати, що той розчаровує його все більше і більше своїм несерйозним підходом до справи. Нарікав, що не на кого залишити компанію і навіть запропонував мені взяти кермо правління, але з умовою, що всі акції, як і раніше, залишаться в руках Кіра.

Я уважно придивляюсь до нього, намагаючись побачити в ньому не пацана, яким він виставляє себе зазвичай в очах оточуючих, а дорослого успішного чоловіка. На мить, але Кирило все ж ловить мій погляд і куточки його губ повзуть вгору, зображуючи легку посмішку.

— Кірюш, може, поїдемо вже додому, я трохи втомилася, — ниє Ліза, переміщаючись до нього настільки близько, що ще трохи і вилізе на коліна. Я фиркаю, не в силах упоратися з емоціями, чим привертаю увагу всіх трьох.

— Пробачте, мені треба відійти, — намагаюся, щоб моя посмішка виглядала максимально реалістичною і зриваюся з місця.

Я вирішую врятуватися втечею. Виглядає жалюгідно, зате дієво. Не можу більше дивитися на цю парочку, а ще відчувати дотики Єгора. Чомусь вони не викликали в мені тих відчуттів, що приносили дотики Кіра. Хотілося зупинити його руку і відсісти на відстань кількох метрів, незважаючи на те, що чоловік був гарний. Дуже гарний. У ньому відчувалася сила і рішучість, а ще ось ця диявольська посмішка і гіпнотичний погляд  могли б  підкорити будь-яку дівчину, але не мене. Тому що мене не цікавить все це багно під назвою «любов і відносини». Досить з мене зв'язків з чоловіками. Після такого мені ще кілька років доведеться проходити реабілітацію.

Я виходжу на набережну, звуки музики залишаються позаду і набираю Женьку в надії, що вона почує дзвінок. Кидати подругу одну не хочеться, потрібно хоча б попередити.

Я набираю її кілька разів, але безуспішно. Роблю кілька кроків у напрямку до стоянки таксистів, як хтось підбігає до мене ззаду й хапає за руку. Я здригаюся і злякано обертаюся, зустрічаючись з блакиттю примружених очей.

— Відпусти, — сичу крізь зуби, вириваючи руку з захвату, прикриваючи агресією зовсім інші почуття.

— Далеко зібрався? — Кір піднімає руки перед обличчям в примирливому жесті, відходячи на крок назад від мене.

— Яка різниця, відчепися.

Я залишаю позаду чоловіка і йду в  сторону виходу.

— Що у тебе з Єгором? — крокуючи поруч запитує він.

— А що у тебе з Лізою? — питаю їдко і дивлюся на телефон, роблячи вигляд що захоплена перепискою з ким-то.

— Він до речі буде хвилюватися, якщо ти ось так пропадеш.

— Нічого страшного, перехвилюється і заспокоється.

— Якщо ти додому, можу підкинути.

— Ні, дякую.

— Волієш компанію брутальних таксистів? — у Кіра і раніше були дурні жарти, але сьогодні він в ударі.

— Волію користуватися послугами тверезих водіїв.