Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          - В нашому домі. – сказав Леон і подивився на мене. – Це й твій дім, крихітко.

          Він підвівся, підійшов до мене й присів навпочіпки поруч. Взявши обидві мої руки в свої, поцілував кожний пальчик.

          - Ти не уявляєш, наскільки мені приємно. – Леонід любляче дивився на мене. – Дякую за чудовий подарунок! – Він помовчав долю секунди й додав: - Єдиний мій подарунок на Миколая.

          Мене зворушили його слова. Я нахилилась і поцілувала його. Це був ніжний, сповнений любові, поцілунок.

          - Ти хочеш сказати, що раніше ніхто не дарував на це свято тобі подарунків? – Здивовано спитала я.

          - Так і є. – спокійно відповів Леон, сідаючи за стіл. – Будучи маленьким, я, як і всі діти, чекав на Святого Миколая. Сподівався, що він принесе подарунок і покладе мені його під подушку. Та ні разу його там не знаходив. Я думав, що був нечемним хлопчиком і тому не отримав подарунка. - Леонові сумно посміхнувся. – Подорослішавши, я перестав вірити в цю казочку.

          Він взяв келих і зробив декілька ковтків вина. Його відверта розповідь вразила мене. Судячи з цього, його дитинство було не надто радісним. Тато забув про нього, залишивши сім’ю. Мама-наркоманка теж не переймалась його вихованням. Мені було важко представити, в яких умовах він зростав. Я уявила собі маленького Леоніда й моє серце стиснулося від жалю. Скільки ще несправедливості бачили його очі?

          Я підвелася й мовчки присіла йому на коліна. Так само мовчки обійняла його. З усією турботою й любов’ю. Ласкаво погладжуючи його по волоссю, я ділилася з ним своєю ніжністю, яка переповнювала мене.

          - Діанко, ти ж не думаєш, що я залишу тебе без подарунка? – Його голос вирвав мене з сумних думок.

          - Я не думала про це. – розгублено промовила я.

          - Ходи зі мною. – Взявши мене за руку, він попрямував у коридор. – Одягайся. – сказав Леон, посміхаючись. Я не розуміла, що він задумав.

          Ми вийшли на двір. На вулиці падав ледь помітний сніжок. Він вийняв ключі від машини й натиснув кнопку. Сигналізація спрацювала блиманням фар й двома короткими звуковими сигналами. Щось тут було не так. Підійшовши ближче до авто, я зрозуміла що саме.

          Від подиву я відкрила рота.

          - Ти серйозно?! – вражено спиталась я й обернулась до Леона.

          Він стояв позаду мене, задоволено посміхаючись. Леон ствердно кивнув. Йому явно було приємно спостерігати за моєю реакцією.

          Переді мною, весь вкритий снігом, стояв Ніссан Жук. Той самий, чорний з жовтим, за кермом якого я себе уявляла, сидячи в автосалоні.

          Я дивилася на машину і не могла повірити своїм очам. Леон підійшов і поклав мені в долоню ключі від кроссовера.

          - Тепер вона твоя. – промовив він і поцілував мене в щоку.

          - Я не маю слів… - Приголомшено сказала я. – Дякую. – Я все ще перебувала в ступорі.

          - Проїдемось? – запитав Леон і підійшов до авто.

          - Мені сідати за кермо? – здивовано перепитала я. Мої слова розсмішили його.

          - Так, Діанко! Це ж твоя машина.

          - Я страшенно хвилююсь. – сказала я, дивлячись на Леона.

          - Не варто. – впевнено сказав він і відкрив дверцята. – Сідай, познайомся зі своєю лапочкою.

          Знайомі емоції охопили мене. Я відчувала теж саме, коли керувала його Хаммером. Хвилювання, яке тривожило на початку, поступово відійшло. Його змінило відчуття задоволення й легкої ейфорії.

          - Я в захваті! – захоплено вигукнула я, коли ми повернулися додому. Я відчувала емоційне піднесення. – Це просто нереальний кайф! Тепер я зрозуміла, що ти мав на увазі, коли говорив що авто здатні збуджувати не гірше за людей.

          Леон слухав мою емоційну розповідь і посміхався. Він допоміг мені зняти верхній одяг.

          - Тебе заводять автомобілі? – спитав він і впритул наблизився до мене. Він легенько поцілував мене в ямку під шиєю, поволі спускаючись вниз. Його пестощі змусили мене дихати швидше.

          - Не тільки. – ледь промовила я. Мої руки пірнули під його пуловер, торкаючись оголеного тіла.

          - Крихітко, я хочу тебе! – Леон підхопив мене на руки й попрямував до спальні.