Читати книгу - "Треба спитати у Бога, Василь Миколайович Шкляр"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Події роману «Чорний Ворон» розгортаються на Черкащині — Холодний Яр, його околиці, часто на Звенигородщині або близько до неї. Чи бачите ви якесь пояснення особливої сакральності цих місць для України? Хмельницький та Хмельниччина, Коліївщина, Тарас Шевченко, холодноярська та медвинська республіки, десятки повстанських ватажків та заклик «Воля України або смерть», В’ячеслав Чорновіл — усе це явища, імена чи події, що їх дав Україні цей край. Може, душа України якраз десь тут і пульсує своєю вічною напругою? Тут душа, тут цей одвічний бунтівний козацький край, а десь там, західніше, там Галичина, там більше форми, строгості, раціо, звідти завжди йшов дискурс оформлення, упорядкування, раціональності. І це те, що майже разом утворилося як Київська та Галицька Русь і крізь віки постійної роз’єднаності та боротьби із зовнішніми ворогами одвічно прагне бути разом і може лише й існувати тільки як єдине ціле. Може, тому так і хотіли нас роз’єднати увесь час — наддніпрянців та галичан?
— Справді, ментально ми відрізняємося, та я бачу в тому багатство українського національного характеру. Ми, черкаси, більш розгнуздані, стихійні, кожен сам собі пан. Галичани більш дисципліновані, зібраніші, ощадливіші. Вони, я б сказав, більш європейські, і цьому є природне пояснення. Черкащина лежала на порубіжжі Дикого Поля, тривалий час була форпостом південних кордонів. Тут і зараз побачиш сліди давніх оборонних валів не лише в Холодному Яру. Тутешній люд жив у стані постійної боротьби з кочівниками, татарами, османами. У кожній хаті поруч із господарським реманентом стояла зброя. За таких умов тут гартувалися войовничі характери — гонористі, зухвалі, відважні і дуже вперті. Тому цей край став і колискою козацтва. Згадаймо, які знамениті лицарі були черкаськими старостами у XVI сторіччі. Остафій Дашкович, Дмитро Байда-Вишневецький. Це ж вони, власне, і стали організаторами та лідерами козацтва, тобто вибудували з нього структуровану мілітарну силу. А далі Хмельницький, який, скоріше за все, народився під Лисянкою, Чигирин як столиця гетьманства, Петро Дорошенко... У наступному сторіччі Залізняк, Гонта, гайдамаки освятили ножі саме в Холодному Яру... Коли визвольна боротьба занепала і здавалося, що покріпачена Україна назавжди розчиниться в імперському місиві, Бог раптом вказує перстом на цей край. Вказує, наче в якомусь біблійному міфі, на кріпака-сироту, якому випадає місія Спасителя і Пророка нації. Так вибухає Шевченко. Спалахує світло генія, котрий мовби сконденсував у своєму слові енергію всіх попередніх звитяг і героїв. Ще зовсім молодесенький Тарас береться за поему «Гайдамаки», а згодом висловлює пророцтво «І повіє огонь новий з Холодного Яру». Його відважні земляки справдять ці віщі слова і напишуть їх на своєму бойовому прапорі. Тому зрозуміло, чому всілякі україножери та перевертні постійно скиглять: «Не робіть із Шевченка пророка». Бо ще не всі його передбачення справдилися. Але пророка не можна зробити. Він з’являється у слушний час і в потрібному місці Божою волею. Тією ж волею дід Іван розповідав малому Тарасові про Коліївщину, а потім ще й повіз його до Холодного Яру. Може, там ця Дитина і відчула пульс української душі, святість землі тієї. Знаменно, що Шевченко відразу став загальнонаціональним поетом. Незважаючи на великі діалектні розбіжності у тодішній, іще не сформованій літературно мові, «Кобзаря» глибоко сприйняли українці всіх роз’єднаних на той час земель.
— Тобто Шевченко вже тоді був символом і натхненником соборності України. Галичани, можна сказати, обожнювали Тараса навіть більше, ніж свого геніального земляка Івана Франка.
— І це теж зрозуміло. Галичани всією своєю природою тяглися до Великої, як вони казали, України. Коли влітку 1919 року Галицька армія перейшла Збруч і злилася з нашою Дієвою армією, тобто з наддніпрянцями, то це була зустріч братів, котрі ніколи не бачили один одного. Це їх так окрилило, що знесилене біля кордону українське військо вирушило відразу двома армійським групами на Київ та Одесу. Головну силу, Центральну армійську групу, яка рушила на Київ, склали два галицькі корпуси під командою їхнього генерала Антіна Кравса. До речі, тут також можна поговорити про дисциплінованість галичан і стихійність наддніпрянців. Може, Головний штаб Петлюри тому й віддав перевагу галичанам у визволенні Києва від червоних, бо передбачав появу там денікінців і непрогнозованість поведінки козаків у такому зіткненні. Через те партизанським отаманам було заборонено навіть носа показувати на околицях Києва. А галицькі вояки, хоч і поривалися до бою з білими, строго підпорядкувалися наказам згори. Коли на Хрещатику з’явилися чорношличники Запорозького корпусу під командою полковника
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Треба спитати у Бога, Василь Миколайович Шкляр», після закриття браузера.