Читати книгу - "Інформатор"

— От скажи мені, навіщо їм потрібне було вбивство Г’юго? Чоловік підвівся і розім’яв ноги. Відпив апельсинового соку і відповів:

— Залякування. Якимось чином вони дізналися, що ви тут щось винюхуєте, от і зреагували. Для поліції все має вигляд нещасного випадку. Але, забравши телефони, ті хлопці передали повідомлення вам і РСП.

— Думаєш, я буду наступною?

— Сумніваюсь. Ти була безпорадною, і злочинці могли запросто тебе прикінчити. Одного мертвого хлопця їм достатньо. Якби з тобою щось сталося, це викликало б небажану увагу з боку федералів.

— А як щодо тебе?

— О! Я ніколи не буду в безпеці. Першим їхнім кроком стане пошук Грега Маєрса, хто б він, в біса, такий не був, з подальшою його ліквідацією. Проте їм нізащо мене не знайти.

— А «крота» вони зможуть знайти?

— Ні, не думаю.

— Щось не дуже впевнено ти відповідаєш, Грегу.

Він підійшов до вікна і став поряд із нею. Почався дощ, і краплі стікали по склу.

— Ти хочеш усе облишити? — запитав він. — Я можу забрати скаргу і повернутися до свого старого життя. Ти теж можеш. Занадто багато крові було пролито. Життя коротке.

— Я не можу цього зробити, Грегу, не тепер. Якщо ми відступимо, погані хлопці знову переможуть. Смерть Г’юго виявиться марною. РСП ніхто не буде сприймати серйозно. Ні, я не відступлю.

— Яка твоя мета?

— Корупцію викрито. Макдовер, Дюбоса і компанію знайшли і засудили. «Кріт» отримав свою винагороду. Смерть Г’юго розслідували, а вбивць притягли до відповідальності. Джуніор Мейс знову на свободі після п’ятнадцяти років у в’язниці. А той, хто вбив Сона Разко і Ейлін Мейс, опинився за ґратами.

— Ще щось?

— Ні, цього мені вистачить на наступних кілька місяців.

— Ти не впораєшся сама, Лейсі. Тобі потрібна допомога.

— Так, потрібна, тому я й планую звернутися до ФБР. У них є потрібні ресурси й експерти, а у нас немає. Якщо ти теж хочеш, щоб цю справу розкрили і всі негідники потрапили до в’язниці, тобі доведеться прийняти їхню допомогу.

— Ти дійсно вважаєш, що вони будуть це розслідувати?

— Дійсно, а ти так не вважаєш?

— Коли ти з ними плануєш зв’язатися?

— Навряд чи ФБР займуться цим, поки ми самі це не розпочнемо. Як тобі відомо, вони неохоче втручаються у справи індіанців. Тож ми плануємо повідомити про твою скаргу Макдовер. У неї буде тридцять днів на відповідь. Будемо діяти обережно.

— За будь-яких обставин, ти маєш пообіцяти, що збережеш моє ім’я у таємниці. Якщо ти не можеш мені цього гарантувати, то я вже відмовляюся. Я не стану прямо співпрацювати з ФБР. Але ти можеш, усю інформацію від «крота» я передам тобі, проте контактувати з ФБР не буду. Зрозуміла?

— Зрозуміла.

— Будь обережною, Лейсі. Ми маємо справу з небезпечними людьми, і вони у відчаї.

— Я це усвідомлюю. Це вони вбили Г’юго, хіба ні?

— Так, і мені дуже шкода. Краще б я ніколи вам не телефонував.

— Зараз уже пізно про це говорити.

Маєрс дістав із кишені телефон і передав його Лейсі.

— Можеш користуватися ним упродовж цього місяця. У мене теж є.

Вона тримала його у долоні так, наче він був украдений, а потім, нарешті, кивнула й відповіла:

— Гаразд.

— Через тридцять днів я відправлю тобі інший. Завжди носи його з собою. Якщо він потрапить не в ті руки — мені кінець, та й тобі теж пощастить не більше.

Лейсі дивилась, як Маєрс від’їжджає від будинку в орендованому авто з номерами Огайо. Вона міцно стискала дешевий телефон, намагаючись зрозуміти, як дозволила втягнути себе у цю історію. За перших дев’ять років роботи у РСП найцікавіша справа була пов’язана із суддею з округу Дювал, який полював на привабливих жінок, що розлучалися в його суді. Йому також подобалися стенографістки, клерки і секретарки. Тобто всі гарні жінки, яким не пощастило працювати з ним. Лейсі змусила його подати у відставку, і згодом він потрапив до в’язниці.

Але таких справ, як зараз, не було ніколи.

Настав момент, якого неможливо було уникнути, а Лейсі виявилася не готового до нього і навряд чи колись буде. Але вибору в неї не було. Саймон, її сусід, погодився поїхати з нею для моральної підтримки. Вона нерішуче наблизилась до невеличкого орендованого «форда» — цю автівку доставили вчора, її надала в користування страхова компанія. Лейсі відчинила дверцята і повільно опустилася в крісло. Дівчина так міцно стиснула кермо, що відчула, як у руках б’ється пульс. Саймон сів поряд, одягнув ремінь безпеки й запропонував Лейсі зробити те саме. Вона вставила ключі, завела двигун, і завмерла, як паралізована, коли спрацював кондиціонер.

— Глибоко вдихни, — сказав Саймон. — Це не так складно, як здається.

— Та й не легко.

Вона обережно потягнула перемикач передач і дала зворотній хід,