Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

Олександра ІІ – палац назвали на честь його дружини Марії Олександрівни. Палац спроектував відомий архітектор Бартоломео Растреллі. В центральній частині будівлі розташовано Білу залу, до якої з двох боків приєднуються Зелена вітальня та зала для бенкетів. Палац пронизує анфілада невеликих затишних приміщень, що мають неповторний вигляд завдяки кольоровим рішенням. Головний фасад Маріїнського палацу спрямований на Маріїнський парк у пейзажному стилі, закладений у 1874 році, а на протилежному боці від будівлі – Міський (Царський) сад, розбитий у класичному стилі ще у 1743 році. Сьогодні у Маріїнському палаці знаходиться резиденція Президента України: тут проходять урочисті прийоми, вручення нагород та зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні.

Маріїнський палац. Київ

* * *

Воронцовський палац в Алупці називають рукотворним дивом. Його башточки та зубці наче повторюють обриси фантастичного замку природи – гори Ай-Петрі. Цей монументальний і водночас вишуканий палац так уписався в алупкинські скелі та вічнозелену рослинність, що, здається, все це народилося водночас, як один ансамбль. І в цьому безсумнівна заслуга його творця – Е. Блора, придворного архітектора англійської королеви Вікторії, творця Букінгемського палацу у Лондоні та замку В. Скотта у Шотландії. Та Воронцовський палац, зведений у 1828–1848 роках, вважається кращим витвором майстра. Матеріалом для його будівництва став місцевий камінь діабаз – зеленувато-сірий, гарний та міцний. Палац спроектовано у стилі пізньої англійської готики, органічно поєднаної зі східною архітектурою. Тому західний фасад сприймається як європейський середньовічний палац з високими вежами, вузькими бійницями та міцними фортечними стінами, а північний фасад – з вертикальними виступами, великими вікнами-еркера-ми, – взірець англійської тюдорівської архітектури XVI століття. Недаремно кінематографісти часто знімають тут історичні та казкові фільми, екранізують Шекспіра та Стівенсона. А от звернений до моря південний фасад виконано у мавританському стилі. Перед ним розташовано «Левову терасу», від якої спускаються монументальні сходи з трьома парами левів з білого карарського мармуру, виконаних італійським скульптором Д. Боннані. Перед палацом – кілька мармурових фонтанів, з-поміж яких копія бахчисарайського «Фонтану сліз». Тепер це один з найбільш відвідуваних об’єктів туризму в Криму.

* * *

Білосніжний Лівадійський палац нагадує перлину, винесену на берег Чорного моря. Історія його створення почалася у 1834 році, коли польський магнат Л. Потоцький побудував у Лівадії великий палац та розбив при ньому парк. У 1860 році будівля перейшла у власність дружини Олександра ІІ Марії Олександрівни, для якої було побудовано Малий палац. У 1904 році Великий палац знесли, а на його місці у 1911 році побудували новий (за проектом архітектора М. Краснова) з інкерманського каменю, вкритого спеціальним розчином, який захищає його від потемніння – в традиціях раннього італійського Ренесансу з використанням елементів готики. У палаці 58 кімнат, кожна з яких неповторна та виконана в оригінальному стилі. Саме у Великій залі цього палацу проходила у лютому 1945 року відома Ялтинська конференція керівників трьох держав антигітлерівської коаліції.

* * *

Однією з найцікавіших та найоригінальніших споруд Криму є Бахчисарайський палац («Хан-Сарай»). За легкість та вишуканість його нерідко називають земним втіленням райського саду. Його і справді оточено з усіх боків пишними садами, які й дали йому назву – в перекладі з кримсько-татарської Бахчисарай – палац-сад. У ньому відбилися усі етапи розвитку кримської архітектури XVI–XVIII століть. Точна дата будівництва палацу, який довгий час був резиденцією кримських ханів, невідома, та багато дослідників вважають, що його було завершено під час правління хана Адиль-Сахіб-Гірея (1521–1551). Площа, яку він займає, нараховує більше 4 га. Головний корпус палацу складається з групи споруд, з’єднаних переходами. З нього можна потрапити до фонтанного дворика, де знаходиться «Золотий фонтан» та славетний «Фонтан сліз», створений іранським майстром Омером у 1764 році. До палацу приєднується велика соборна мечеть Хан-Джамі.

* * *

Легкий ажурний палац, що безстрашно завис на запаморочливій висоті (40 м) на одній з прямовисних скель Ай-Тодорського мису в Місхорі, названо «Ластівчиним гніздом». У нього і справді «пташині» розміри: ширина 10 м, довжина – 20 м, а висота – 12 м. Важко знайти в світовій практиці споруду, де б з такою очевидністю проявилися і претензія на оригінальність, і сміливість задуму, і її вміле технічне виконання. Дивлячись на нього, важко навіть зрозуміти, як тримається на стрімчастій скелі цей мініатюрний повітряний замок у готичному стилі. Спочатку на косогорі над морем було побудовано звичайну дачу, яка багаторазово змінювала господаря та перебудовувалась. Свою нинішню назву будівля отримала тільки у кінці ХІХ століття, а сучасний вигляд – лише у 1912 році, коли за проектом відомого архітектора Л.В. Шервуда над кам’янистим урвищем з’явився романтичний замок, скопійований з німецьких зразків. Значні пошкодження наніс йому землетрус 1927 року. Відновлення «Ластівчиного гнізда» почалося тільки через 40 років у 1968 році, і нині ним можуть милуватися численні гості Криму.

Ластівчине гніздо. Крим

* * *

З 1880 року у Львові за огорожею з орнаментальною металевою брамою красується розкішний палац Потоцьких, прикрашений рельєфами, ліпненням, настінним живописом та вітражами. Спроектовано його французьким архітектором д’Оверно на замовлення графа Альфреда ІІ Юзефа Потоцького, а збудовано вже за сина Романа. Нині в його залах розміщується експозиція Львівської галереї мистецтв, проводяться художні презентації та концерти. А у відреставрованій каплиці палацу знаходиться один з живописних шедеврів галереї – унікальна чудотворна ікона візантійського письма, так звана «Львівська Богоматір» (XVI ст.), яка довгий час вважалася загубленою.

* * *

У селі Качанівці Чернігівської області серед найбільшого в Україні парку (400 га) знаходиться прекрасний палацовий ансамбль у романтичному стилі. Його будівництво було розпочато у 1771 році українським архітектором М. Мосцепановим за проектом російського архітектора К. Бланка та тривало майже 150 років. За цей час у маєтку змінилося багато власників, серед яких були придворний співак Ф. Каченовський, який і дав йому назву, граф П. Румянцев-Задунайський, відомий колекціонер В. Тарновський, власники цукроварень Харитоненки, князі Урусови та інші. В оформленні інтер’єрів цієї двоповерхової будівлі використовувалося червоне дерево, дуб, природний та штучний мармур, поліхромні метлаські кахлі та кольорове скло. Та головним