Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

скарбом, що ховається всередині палацу, є колекція українських старожитностей, зібрана Василем Тарновським. Саме за час його перебування в маєтку, він став справжнім центром культурного і духовного життя: тут часто бували Т. Шевченко, М. Ге, М. Глінка, М. Гоголь, І. Рєпін, М. Врубель, Д. Яворницький.

* * *

«Українським Парнасом» називали сучасники ще один маєток на Чернігівщині – палац козацьких полковників та меценатів Галаганів у селі Сокиринці. Проект палацового ансамблю належить П. Дубровському, учню Жилярді. В цій білосніжній двоповерховій будівлі з великим декоративним куполом у стилі ампір нараховується 60 кімнат, з’єднаних між собою анфіладною системою. Основу його інтер’єрів складали колекції старовинних меблів, вишуканої порцеляни, зброї та чудових витворів західноєвропейського і вітчизняного живопису. Завдяки Григорію Галагану, який зібрав велику етнографічну та художню колекцію, а також створив у маєтку театр і хор, Сокиринці перетворилися на центр культурного життя на Чернігівщині. Тут бували відомі українські поети та композитори, зокрема Т. Шевченко і М. Лисенко, а також відомий кобзар Остап Вересай. Тепер біля пам’ятника кобзареві, щорічно проводиться Всеукраїнський фестиваль кобзарського мистецтва «Вересаївське свято».

* * *

На території міста Козельця Чернігівської області збереглися деякі будівлі садиби XVIII століття – «Покірщини». Вона належала В. Дараган – сестрі Олексія та Кирила Розумовських. Нині тут можна побачити службову двоповерхову будівлю, флігель та господарські споруди козацької старшини.

* * *

У ХІХ столітті особливо мальовничими були палацово-паркові ансамблі, що створювалися на Правобережній Україні. Тут панував характерний англійський ландшафтний стиль, близький до природного. На його основі створювалося багато відомих парків: Стрийський у Львові, Корсунь-Шевченківський, Софійський в Умані та «Олександрія» у Білій Церкві.

* * *

Дендропарк «Софіївка» – єдине місце у світі, де ніби повертаєшся у часи Гомера, потрапляєш туди, де, на думку смертних жили античні боги. Цей райський куточок було створено в Умані польським магнатом С. Потоцьким для своєї дружини, красуні-грекині Софії. Спроектував його видатний архітектор та інженер Людвіг Метцель. Протягом шести років (1796–1802) під його керівництвом 800 кріпаків перетворювали звичайну місцевість на казкову країну, в якій у гармонійному ансамблі поєдналися вода, рослини, камінь та чудові скульптури. Одне з найбільш вражаючих видовищ «Софіївки» – Великий водоспад, вода до якого, як і належить за грецькою міфологією, надходить через підземну річку Стікс. Цей створений умільцями підземний канал має 4 люки для освітлення та вентиляції. Ним можна пропливти човном до гроту Венери, храму Посейдона у вигляді великої гранітної вази, наповненої квітами, потрапити на Площу зборів та на острів Кохання, а потім піднятися на терасу Бельв’ю. В дендропарку росте більше двох тисяч видів місцевих та екзотичних рослин. Це чудове творіння природи та мистецтва надихнуло у 1806 році польського поета С. Трембецького на написання поеми «Софіївка».

Софіївка. Грот Венери

* * *

Дендропарк «Олександрія» також зобов’язаний своєю появою прекрасній жінці – графині Олександрі Василівні Браницькій. Отримавши у подарунок від чоловіка Білу Церкву, вона вирішила у 1784 році створити там розкішний парк. Його будівництво почалося у 1788 році за проектом французького архітектора Мюффо. На території «Олександрії» було збудовано резиденцію роду Браницьких, Царський та Танцювальний павільйони, колонада «Місяць», «Ротонда», «Руїни», «Китайський місток» та інші споруди. Тут також є фонтани, але найбільшою природною окрасою парку є мальовничі ставки, на яких здавна оселилися лебеді. Загальна довжина алей «Олександрії», засаджених екзотичними рослинами з Північної Америки та Західної Європи, більше 20 км. Тож для того, щоб побачити усі її куточки, знадобиться не один день.

* * *

Однією з окрас Харківської області є маєток Наталівка, що належав власнику багатьох цукроварень П. І. Харитоненку. На його території серед унікального парку на замовлення власника у 1913 році було зведено Свято-Преображенський (Спаський) храм в давньоруському стилі, з рельєфами роботи скульптора О. Матвєєва та чудовим мармуровим розп’яттям, виконаним С.Т. Коньонковим. Харитоненко сподівався, що цей храм стане своєрідним музеєм, в якому буде представлено його унікальну колекцію російських ікон XV–XVI століть та церковного оздоблення. Нині почато роботу по відродженню як самого маєтку і парку, так і церкви.

* * *

У другій половині ХІХ століття в Україні з’явилося чимало споруд нового типу – багатоповерхових дохідних будинків, критих ринків, залізниць, банків, театрів, навчальних закладів, готелів, які зводилися за проектами визначних українських та російських архітекторів: Ю. Гая (Бессарабський ринок у Києві), О. Бекетова (юридичний інститут, Театр ляльок, громадська бібліотека та ще близько 30 будівель у Харкові), Л. Влодека (готель в Одесі), П. Альошина (педагогічний інститут у Києві) та інші.

* * *

Будівля Одеського академічного театру опери та балету за своєю красою не поступається відомій Віденській опері. Вже більше століття ця споруда, в якій поєдналися елементи італійського Ренесансу із рисами віденського бароко та французького рококо, є одним з архітектурних символів міста. Його було зведено у 1884–1887 роках за проектом відомих віденських архітекторів Г. Гельмера та Ф. Фельне. Над його фасадом розміщено скульптурну композицію, на якій зображено покровительку мистецтва Мельпомену. Найгарнішою частиною будівлі стала глядацька зала, прикрашена ліпненням, оригінальними світильниками, канделябрами, орнаментами, бронзовими інкрустаціями та медальйонами з чотирма картинами відомого художника Лефевра. Театральну завісу створив відомий російський художник А. Головін. У залі Одеської опери неперевершена акустика. Секрет її полягає у тому, що стіни обшито звичайним очеретом, на який накладено тиньк. Завдяки «арматурі» з очерету ліпнення стає надзвичайно легким.

* * *

Ще одна архітектурна пам’ятка Одеси – відомі сходи, які в різні часи називали то Гігантськими, то Бульварними, то Рішельєвськими. Свою останню назву – Потьомкінські – вони отримали не тому, що ними крокував князь Потьомкін, а на честь повсталого крейсера «Броненосець Потьомкін». Хрещеним батьком сходів, який дав їм ім’я, став кінорежисер С. Ейзенштейн, який зняв на них кадри прославленого фільму про повстання на броненосці, що увійшли до золотого фонду світового кіно. Сьогодні мало хто знає, що «восьме диво світу», як називають сходи одесити, було подарунком генерал-губернатора Новоросійського краю князя М. Воронцова місцевим вельможам і … своїй чарівній дружині Єлизаветі Ксаверівні. Річ у тім, що у середині 30-х років ХІХ століття Приморський бульвар було забудовано розкішними будинками знаті, а потрапити від них до моря можна було лише крутими сходами. Спроектували сходи архітектори Ф. Боффо та А. Мельников, а їх