Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

Ще одним важливим напрямом зовнішньополітичної експансії Кремля є намагання створити альтернативні західним міждержавні об’єднання.

У цьому процесі Росія передусім робить ставку на розвиток стосунків із КНР та закріплення своїх позицій у краї­нах т.зв. пострадянського простору, результатом чого є розвиток таких об’єднань, як: Шанхайська організація співробітництва; Євразійський економічний союз (ЄАЕС); БРІКС; Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ). Розвивається співробітництво з Асоціацією держав Південно-­Східної Азії (Association of Southeast Asian Nations, ASEAN). Аби відігравати більшу роль на Близькому Сході, РФ також намагається сформувати т.зв. малий трикутник (Росія — Іран — Туреччина)[21].

6.3. Жорстке домінування РФ на пострадянському просторі

Основним напрямом посилення впливу РФ на пострадянському просторі (в умовах скорочення власних, передусім фінансових, ресурсів) стало проведення Москвою жорсткішої політики щодо сусідніх країн та використання для цього відповідних засобів економічного, військового та дипломатичного тиску.

Розпад Радянського Союзу зумовив кардинальні політичні та соціально-­економічні перетворення на Євразійському континенті, що, за висловом Ф. Фукуями, мало стати «кінцем історії» — з огляду на неминучість конституювання демократичних режимів та консолідації посткомуністичних суспільств на основі демократичних цінностей.

За чверть століття політичний транзит на пострадянському просторі демонструє, з одного боку, переважання авторитарних тенденцій з елементами декларативної демократії, а з іншого — прогресуюче посилення агресивності російських інтеграційних проектів. Утвердження в Російській Федерації авторитарної моделі влади спрямоване на реалізацію двох стратегічних цілей: внутрішньої — політичної інтеграції й нівелювання відцентрових тенденцій, та зовнішньої — створення умов для реінтеграції пострадянського простору та римейку радянського проекту.

Зокрема в посланні президента Росії В. Путіна Федеральним зборам РФ 2005 р. зазначається, що «крах Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою століття… Епідемія розпаду до того ж перекинулася на саму Росію»[22].

Для реалізації своєї політики РФ намагається долучити та використати інші краї­ни, насамперед ті, які значною мірою знаходяться в політичній та економічній залежності від неї. До таких держав належать передусім учасники міжнародних політичних, економічних чи військових об’єднань на пострадянському просторі, в яких Росія відіграє провідну роль.

Окрім того, метою російської політики є закріплення в державах пост­радянського табору «фасадних демократій», «формальних демократій», «електоральних демократій», «напівдемократій» і формування в них «стабільних», «прогнозованих» та лояльних до Росії «режимів домінуючої влади» (dominant-­power politics)[23], напівавторитарних режимів. Натомість у тих краї­нах, де підтверджується теорія демократичного транзиту, дії Росії спрямовані на створення зон заморожених територіальних конфліктів та організацію «керованого хаосу».

У реалізації своєї політики на пострадянському просторі РФ також активно використовує невизнані державні утворення, зокрема Абхазію, Південну Осетію, Придністров’я. Вплив на держави пострадянського регіону здійснюється методами економічного, політичного та військового тиску.

Основним важелем економічного тиску є ціни на енергоносії, насамперед на газ. Військовий тиск здійснюється шляхом створення нових військових баз, збільшення військового контингенту, а також постачання озброєння та військової техніки.

Донедавна Росія активно використовувала економічні засоби закріп­лення своєї домінуючої ролі на пострадянському просторі шляхом створення міжнародних економічних об’єднань, де вона могла відігравати провідну роль через наявність переваг у природних ресурсах, об’ємного внутрішнього споживчого ринку та вигідного транзитного розташування.

Керівництво РФ активно просувало ідею створення спільного економічного об’єднання, зокрема Єдиного економічного простору. Результатом цього стало підписання 2003 р. президентами Украї­ни, РФ, Білорусі та Казахстану Угоди про наміри з формування Єдиного економічного простору. Під час переговорного процесу було досягнуто домовленості щодо укладання 17 угод, які передбачали на початковому етапі створення зони вільної торгівлі, вільний руху капіталу та робочої сили.

Наступним етапом мало бути створення наднаціо­нальних органів. Проти цього виступала Украї­на, що розцінювалося керівництвом РФ як намагання отримати додаткові односторонні преференції. Оскільки у даному питанні не було досягнуто компромісу, 2005 р. Украї­на вийшла з переговорного процесу щодо формування ЄЕП та Митного союзу.

Продовжуючи політику, спрямовану на економічну інтеграцію, РФ реалізувала свої наміри, коли 2010  р. очільники Росії, Білорусі та Казахстану підписали пакет із 17 документів зі створення ЄАЕС, а 2012  р. парламенти цих країн ратифікували зазначені документи.

Відповідно до Договору про створення ЄАЕС сформовано наднаціо­нальні органи, зокрема Вищу Євразійську економічну раду, Міжурядову раду, Євразійську економічну комісію та Вищий суд, а також запроваджено функціонування Митного союзу.

Фінансування діяльності ЄАЕС здійснюється за рахунок внесків учасників. Так, відповідно до визначеного Вищою радою розміру бюджету організації та внесків членів, 2015 р. загальний бюджет Союзу становив 6 638 604,8 тис. російських рублів. Розміри внесків країн становили: Білорусь — 312 014,4 тис., Казахстан — 486 609,7 тис., Росія — 5 839 980,7 тис. російських рублів. Цифри свідчать про те, що основним донором діяльності та найбільш зацікавленим суб’єктом союзного утворення є РФ, і, відповідно, вона формує діяльність ЄАЕС у вигідному для себе напрямі.

Створення зони вільної торгівлі як у рамках ЄАЕС, так і в рамках СНД, що було передбачено відповідним Договором про ЗВТ від 18 жовтня 2011 р., не принесло суттєвих економічних переваг їх учасникам. Сторони не домовилися про остаточний перелік обмежень та вилучень з режиму вільної торгівлі, і це призвело до того, що згаданий режим не було запроваджено повною мірою. У цьому процесі Росія намагалася створити найвигідніші умови для експорту своїх товарів та обмежити обсяги поставок товарів із країн — учасниць об’єднань.

З метою поглиб­лення інтеграції Росія почала більш активно проводити політику економічного тиску на інші держави пострадянського простору, насамперед на Білорусь та Казахстан. Як наслідок, 29 травня 2014 р. у м. Астана було підписано договір про створення Євразійського економічного союзу, до якого увійшли РФ, Білорусь та Казахстан, а 2015 р. до об’єднання приєдналися Вірменія та Киргизія.

Створення такого союзу мало сприяти економічному розвитку та покращенню соціально-­економічної ситуації у краї­нах-­учасницях. Натомість 2015 р. спостерігався спад економік, зокрема, ВВП Росії скоротився на 3,7%, ВВП Білорусі — на 3,9%, і лише у Казахстані відбувся невеликий приріст — близько 1,5% (2014 р. зростання казахстанського ВВП становило 4,3%).

Таким чином, економічна інтеграція не принесла переваг її учасникам. При цьому краї­ни пострадянського простору залучалися до заходів РФ, спрямованих на здійснення економічного та політичного тиску на інші держави, що не відповідало їхнім власним інтересам.

Так, у відповідь на санкції, запроваджені ЄС та США щодо РФ унаслідок агресії проти Украї­ни, Росія ввела обмеження на постачання продукції з ЄС. Хоча на Білорусь та Казахстан зазначені санкції не поширювалися, Росія посилила контроль за товарами, які постачаються з ЄС до цих країн. 2016 р. РФ спробувала обмежити обсяги поставок нафти у Білорусь, аби змусити цю краї­ну скоротити обсяги експорту продукції власних нафто­переробних підприємств, зокрема в Украї­ну.

З метою здійснення тиску на Украї­ну, у зв’язку з підписанням нашою державою Угоди про асоціацію з ЄС, РФ запровадила додаткове мито у розмірі ставки режиму найбільшого