read-books.club » Сучасна проза » Війни Міллігана 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни Міллігана"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війни Міллігана" автора Деніел Кіз. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 58 59 60 ... 93
Перейти на сторінку:
покарання тих, хто заважає виконанню рішення суду.

11 квітня 1982 року директор Департаменту психічного здоров’я Огайо розкритикував рішення судді Флаверза в статті, яку надрукували в «Колумбус Диспетч»: «Я не підтримую його [Флаверза] коментарі… Кваліфікація суддів не дозволяє їм займатися медициною чи визначати компетентність лікарів». У відповідь на це зауваження суддя Флаверз лише сказав: «Я оголосив своє рішення й надалі буду його дотримуватися».

Коли про рішення судді повідомили начальника поліції Афін, він не підтримав повернення Біллі під його юрисдикцію. Він сказав, що йому це не подобається і що Мілліган становить небезпеку для суспільства, у зв’язку з чим пообіцяв протидіяти будь-яким спробам дозволити Біллі виходити за межі Афінського центру у супроводі чи без.

Мер Афін висловився так само.

А от університетська газета «Пост» висловила інакшу думку. 12 квітня вийшла редакційна стаття під заголовком «МІЛЛІГАН ЗАСЛУГОВУЄ НА СПРАВЕДЛИВІСТЬ».

«Вільям Стенлі Мілліган повертається у Афіни, і ми не можемо робити вигляд, наче нас це не хвилює. Але турбуємося ми не про жителів міста чи студентів. Ми турбуємося про самого Міллігана… Тиск з боку суспільства, посилений ЗМІ і політиками, не посприяв лікуванню його синдрому множинної особистості, і тому ми хвилюємося про те, щоб Мілліган отримав належну допомогу… Не слід забувати, що містер Мілліган — людина …Як суспільство, ми маємо поспівчувати долі, яка йому випала.

Ми не просимо вас зустрічати Міллігана надто гостинно. Ми лише просимо розуміння — це найменше, на що він заслуговує».

Тож за два з половиною роки після переведення в Ліму (протиправного переведення, згідно з рішенням Апеляційного суду) Біллі Мілліган нарешті спакував свої речі й повернувсь у Афіни.

Соціальний працівник і Одновухий Джек вели закутого в кайданки Учителя до фургона. Раптом вони побачили, що за парканом з колючим дротом зібралися пацієнти — вони плескали в долоні й махали Біллі на прощання. Цього разу йому не стали скручувати руки за спиною, тож він махав їм у відповідь. Йому було приємно — згадалося, як проводжали Роберта Редфорда у фільмі «Брубейкер»[44]. На відміну від дня свого весілля, цього разу він чув оплески.

Розділ 20

«Убити паскуду!»

(1)

15 квітня 1982 року Біллі повернувсь у Афінський центр психічного здоров’я. Охоронці провели його в ту саму кімнату, де він колись жив, і зняли кайданки. Усі радісно вітали його. Старша сестра просто сказала:

— Нарешті ти вдома, Біллі.

За кілька днів по тому письменник приїхав провідати Міллігана. На нього чекав Учитель.

— Я радий, що тут ти, — привітався письменник і потис йому руку. — Давно не бачилися.

Був теплий весняний день, і вони вирішили прогулятися територією лікарні. Учитель зупинився, глибоко вдихнув і глянув у далечінь, на інший берег річки Гокінг.

— Приємно повернутися сюди.

— То як твої справи?

— Я й досі перемикаюся, але вже не співісную паралельно з іншими особистостями. Я чую їхні голоси — але сам до них говорити не можу. А от доктор Кол може — за його словами, рейджен наполягає на тому, що йому не місце в цивільній лікарні.

— Це серйозно. Учитель кивнув.

— Після двох з половиною років домінантного становища — після того, як він відчував себе живим і могутнім, — він страшенно сердиться, що його знов повернули туди, звідки він намагався втекти, — він глянув назад на будівлю і знайшов очима пожежні сходи, що вели від запасного виходу. — Це ж оці двері він тоді виламав?

— Тепер їх зробили міцнішими, — усміхнувся письменник.

— Тут безпечно, і рейджен більше не домінує над іншими. Йому важко втрачати владу — якби він міг обирати, то обрав би якесь пекло за ґратами, де можна керувати, — на якусь мить він замислився, а потім нахмурив брови. — Стало важко вирішувати. Вони з артуром постійно сперечаються, і ніхто не контролює сцену повністю. артур знає, що інші психіатри засуджують регулярне використання «Амобарбіталу» і що Департамент психічного здоров’я втручається в процес лікування. Так що зараз відбуваються дві битви за мою свідомість — усередині й зовні.

— А як там інші?

— кевін скиглить — він не хоче, щоб я приймав «Амобарбітал», бо коли я зливаюся, він не може більше вести свої брудні справи. Але без цього препарату кевіна ніщо не зупинить. Хоча артур і викреслив його зі списку небажаних, але він все одно завдає нам чимало клопоту. Навіть рейджену важко його контролювати, коли немає спільної свідомості. Його позиція проста: якщо захочу вистрибнути з вікна — то вистрибну, і жоден козел мене не спинить. За останні два роки він набрався сил. Самому мені часто стає надто нудно, і я йду зі сцени, але кевіну завжди подобається бути в реальному світі, тож його важко вгамувати. Одного разу, ще в Регіональному центрі, доктор Бокс колола томмі «Амобарбітал», аж раптом на сцену вийшов кевін і закричав: «Ах ти чортова сука!» Страшенно перелякав її тоді.

— Навіщо він це зробив?

— Він гнівався, що якась жінка забирає його сили…

Учитель спинився й нахмурився — наче його самого здивувало те, що він сказав. Потім він продовжив:

— філіп перебуває в апатії. Він не лається і не кричить. Йому взагалі все одно.

— Думаєш, небажані створюватимуть проблеми у Афінах?

— рейджен вважає, що оскільки у доктора Кола проблеми з тим, щоб виписувати «Амобарбітал», значить, нам не місце у відкритій лікарні.

— Але ти ж казав, що доктор Бокс теж використовувала його для контролю небажаних?

— Так, «Амобарбітал» давав їй контроль над сценою — вона могла наказати, хто саме і як довго буде на сцені. Доктор Кол такого ніколи не робив — і дарма. Йому доведеться вмовляти артура й рейджена разом контролювати порядок, бо сам я не можу втримати кевіна й філіпа.

Якийсь час вони мовчки гуляли, а потім повернулися назад у будівлю.

— Я хотів би приїхати знов післязавтра. Ти будеш тут?

— Важко сказати, — завагавсь Учитель. — Тут стільки всього відбувається. Я напишу записку, що ти прийдеш, тож якщо мене не буде — на тебе чекатиме хтось інший.

Письменник хотів якось заохотити його прийти на наступну зустріч, але коли вони проходили через двері, він помітив якусь тінь у його очах, а потім побачив, як ворушаться губи — Учитель уже пішов.

— Побачимося в четвер, — сказав він.

За кілька днів по тому письменник зустрівся з доктором Колом за обідом. Той повідомив, що томмі дуже змінився — він навіть не впевнений, що це та сама особистість.

1 ... 58 59 60 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни Міллігана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни Міллігана"