Читати книгу - ""Невільниця серця", Верона Дарк"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Айша вже мирно спала в кімнаті, загорнута у ковдру, а Алія сиділа на кухні, обхопивши руками чашку гарячого чаю, який давно вже охолов. Тишу вечора раптом прорізав звук гальм автомобіля, а за мить — важкий, нетерплячий стукіт у двері.
Серце Алії стиснулося. Вона підійшла до дверей і, відчинивши, побачила його. Карім стояв перед нею — високий, темний, з очима, що палали гнівом і болем.
— Чому ти не сказала? — його голос був твердим, але в ньому тремтіла злість. — Чому ти не сказала, що в мене є донька?
— Тихіше, — прошепотіла вона, озираючись назад. — Вона спить...
— Я знаю, що Айша — моя! — Карім не збирався мовчати. — Як ти могла приховати це?
Алія заперечувала, не хотіла зізнаватися — її охопив страх. Але потім, опустивши очі, вона прошепотіла:
— Так… Вона твоя донька…
Карім зробив крок назад, вражений, а потім мовчки відвернувся. Вона зачинила двері й пішла за ним на вулицю, щоб не розбудити дитину.
Сварка спалахнула з новою силою. Алія кричала:
— Ти сам мене вигнав! Я хотіла сказати, але в тебе помер брат — ти був ніби мертвий сам! Ти нічого не чув, не бачив! Я залишилась сама! На вулиці, без грошей, без житла. Вагітна. Покинута!
Тиша опустилася між ними, як ніж. І лише нічне повітря стишувало їхні розбиті серця.
Вони стояли під нічним небом, осяяні тьмяним світлом вуличного ліхтаря. Її волосся розвівав вітер, його кулаки були стиснені від напруги.
— Я ніколи не пробачу тобі цього, Карім! — вигукнула Алія, її голос тремтів від болю. — Ти вигнав мене, не дав навіть слова сказати! Я була налякана, самотня!
— А я що? Думаєш, я не мучився? Я щоночі бачив тебе в снах, а тепер виявляється, що я ще й батько!
— Зараз тобі легко говорити, коли все вже минуло, а тоді — ти мене зрадив, ти знищив усе, що було між нами!
— Між нами все ще є! — Карім крикнув, зробивши крок ближче. — Я бачу це в твоїх очах. Але ти відняла в мене роки з моєю донькою!
— А хто винен у цьому? — вона показала на себе. — Ти хоч раз подумав, як мені було? Як я виживала, як боялася кожного дня?
Їхні голоси змішувались із шумом вітру. Це була не просто сварка — це була роками стримувана буря, що вирвалась на волю. Вони звинувачували одне одного, в кожному слові — біль, гнів, розчарування, зрада.
Карім наблизився, поглянув їй у вічі — його погляд палав.
— Я хочу бачити свою доньку. І я не зникну. Більше ніколи.
Алія мовчала. Її очі наповнилися сльозами, але вона не дала їм впасти.
— Занадто пізно, Карім. Ти вже одного разу зруйнував моє життя.
— Тепер я виправлю все. Навіть якщо ти мене ненавидиш.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Невільниця серця", Верона Дарк», після закриття браузера.