Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

— Руки вгору, — прогарчав голос, низький і рваний, як у людини, що давно не пила води. З тіней виринули постаті — троє чи четверо, у рваному шматті, із брудними обличчями й міцними руками. Зброя в них була стара, але дула дивилися чітко.

Максим стиснув зуби, його очі блиснули гнівом.

— Ну, гарно зіграно, — кинув він, голос просочений сарказмом. — І що, медаль хочете?

Герман повільно підняв руки, але його погляд ковзав по бійцях — шукав слабке місце, прораховував хід.

— Скільки вас? — спокійно спитав він, ніби вів переговори в барі. — І що вам треба?

Жінка відступила назад, її страх розчинився в тремтінні — актриса, а не жертва. Максим пирхнув, не опускаючи очей із того, хто тримав рушницю.

— Отже, Демони чи мародери? — буркнув він. — Бо якщо друге, ви обрали поганий день.

Напруга висіла в повітрі, запах поту й іржі змішався з пилом. Герої знали: один рух — і кулі полетять. Але здаватись вони не збирались.

— Яка ж дурня, — буркнув Максим, його голос тремтів від стримуваної злості. — Прийти сюди, щоб нас так по-дурному обіграли.

Один із бандитів — кремезний, із шрамом через брову — холодно всміхнувся, притискаючи ствол до його потилиці.

— Допомогти? — перепитав він, голос різав, як іржа. — Руки від зброї, Сталкере. А то допомога швидко закінчиться.

Дівчина — мила, з великими очима, ще мить тому майже плакала — стояла осторонь, її гарненьке обличчя блищало від бруду й сліз. Але тепер її погляд метався між Максимом і бандитами, а губи тремтіли не від страху, а від напруги.

— Будь ласка, не чіпайте їх, — шепнула вона, голос тонкий, як нитка.

— Заткнись! — гаркнув шрамистий, кинувши на неї погляд, від якого вона здригнулась.

Максим повільно підняв руки, його цинізм боровся з інстинктом вижити.

— Та ми просто гуляли, шукали, з ким побалакати, — кинув він, криво всміхнувшись. — Невже так гостро приймаєте?

Герман зрушив убік, його плече ледь прикрило Максима. Руки підняті, але очі сканували бандитів — троє, усі в рваному шматті, зброя стара, але пальці на спускових гачках.

— Які в вас справи? — спокійно спитав він, голос рівний, як у барі перед угодою. — Може, знайдемо спільне?

Шрамистий засміявся, його зуби блиснули в напівтемряві.

— Справи? Ви двоє — наш квиток. Допитливі Сталкери дорого коштують у Пустоті.

Дівчина раптом ступила вперед, її рухи стали плавними, майже котячими. Вона наблизилась до Максима, її очі — великі, вологі, мов у лані — вп’ялися в нього. Перш ніж він устиг огризнутись, вона нахилилась і м’яко поцілувала його в щоку. Тонкі пальці блискавично зірвали амулет із його шиї.

— Гарний кулончик, красунчику, — прощебетала вона, відступаючи з трофеєм. Її переляк розтанув, очі спалахнули крижаним блиском. — Нагадуватиме, як легко вас купити.

Максим скам’янів, його щелепа стиснулась так, що хруснули зуби.

— Поверни, — процідив він, кожне слово падало, як камінь. — Зараз же.

Бандити зареготали, їхні посмішки були хижими. Дівчина крутнула амулет у пальцях, потім перевела погляд на Германа. Підійшла ближче, її рука ковзнула по його спорядженню — і пістолет із пояса опинився в неї. Герман різко смикнувся, але дуло за спиною зупинило його.

— О, і пістолет непоганий, — усміхнулась вона, граючи зброєю. — Удача вас любить, але не сьогодні.

Максим вибухнув, його голос прогримів у тісному кабінеті:

— Поверни амулет, суко! — він рвонув уперед, але ствол ударив його в скроню, змусивши похитнутись.

Герман стиснув кулаки, його погляд став гострим, як ніж.

 Спокійно, — шепнув він Максиму, але сам пильно стежив за дівчиною. — Скільки вам платять за цю виставу? Назови ціну — ми подвоїмо.

Шрамистий нахилився ближче, його подих смердів гниллю.

— Ціна — ваші шкури, — відрізав він. — Але спершу пограємо. Що скажеш, красунько?
Дівчина знизала плечима, її усмішка стала отруйною.

— Нехай побігають, — сказала вона, крутячи амулет. — Подивимось, чи такі вони спритні, як здаються.

Напруга гуділа в повітрі, запах поту й іржі різав ніздрі. Максим стиснув кулаки, його очі палали ненавистю. Герман стояв нерухомо, але мозок уже шукав вихід. Пустота не прощала помилок, але здаватись вони не збирались.

Дівчина нахилила голову вбік, її губи скривились у кривій, грайливій усмішці, ніби вона намагалась розкусити, чи жартує він, чи справді готовий діяти.

— Амулет? — перепитала вона, крутячи між пальцями потертий металевий кругляш. — Цей шмат брухту?

Максим стиснув кулаки, його нога ледь смикнулась уперед, але бандит позаду різко смикнув його за плече. Глухий тріск пострілу розірвав повітря — куля пішла в стелю, відлуння покотилось по іржавих стінах вокзалу.
— СТОЯТИ! — рявкнув бандит, його очі блиснули загрозою, дуло пістолета хитнулось у бік Максима.

Дівчина обернулась до свого спільника, її усмішка стала ширшою, ніби це був їхній маленький спектакль. Вона перевела погляд на Максима, її тон просочився насмішкою: