Читати книгу - "Ілюзорний світ кохання, Тея"

  Такої відвертої розмови я не очікувала від нього. І тоді я зрозуміла, чому мені весь час здавалося, що за мною хтось стежить. Було відчуття, ніби на мене хтось дивиться, коли я гуляла в парку, але я ніяк не могла зрозуміти, що це. І ось нарешті пазл почав складатися.

  — Ось звідки у мене це дивне відчуття, що мій чоловік десь поряд, зовсім недалеко, потрібно лише озирнутися. Ось чому іноді я навіть відчувала його енергію. А іноді здавалося, що за мною хтось стежить. Це був ти? – почала відверту розмову з Микитою.

  — Мабуть, я. Так, я дійсно був поряд, недалеко. Навіть офіс біля твого дому орендував. О, ось ми й приїхали.

  — А що тут? — з кожною хвилиною моє здивування зростало.

  — Тут нотаріус, пішли зі мною, заберемо документи та підемо пообідаємо, бо я теж дуже голодний. Вибач, що сьогодні тебе теж голодом морю, — сказав він і раптово взяв мою руку та поцілував її.

  Ми вийшли з машини, нічого не підозрюючи, я пішла з ним. Ми зайшли в будівлю, на першому поверсі він постукав у кабінет. Таблички на ньому не було, тому я спочатку навіть не зрозуміла, що тут відбувається.

  — Так-так, заходьте, — пролунав спокійний і теплий жіночий голос із середини.

  — Доброго дня, — ввічливо привітався Микита до привабливої жінки в кабінеті.

 — Доброго дня, Микито Михайлович, ми вже вас зачекалися, — відповіла вона йому з легким усміхом. У її погляді було щось добре і тепле.

 — Так, вибачте, трохи запізнилися, — почав виправдовуватися він. І я відчула, як його голос наповнився хвилюванням, хоч він старанно намагався це приховати.

 — Нічого страшного, головне, що ви прийшли. Ну що, давайте документи, — сказала жінка, посміхаючись нам обом.

  — Ось, тримайте, — Микита передав їй свій паспорт. Потім звернувся до мене: — Леля, давай свій паспорт.

  — Паспорт? — здивувалась я. — А навіщо? Я щось не розумію…

  Микита подивився мені в очі з усією серйозністю і водночас ніжністю.

  — Ти пам'ятаєш, я колись казав, що одружуся з тобою?

  — Так, було колись у минулому… Дуже давно, — відповіла я, почуваючись трохи розгубленою.

  — Леля, — почав він, зупинившись на мить, — стань, будь ласка, моєю дружиною. Я обіцяю берегти тебе, піклуватися про тебе і завжди бути поруч, що б не сталося. Ти станеш моєю дружиною?

  Микита дістав із сумки маленьку червону коробочку, відкрив її, і перед моїми очима з’явилася неймовірно красива каблучка. Я навіть не могла повірити, що це відбувається зі мною. Жінка за столом тихо спостерігала за нами, у неї блищали сльози на очах від зворушеності. А я сиділа в ступорі, не вірячи, що цей момент, який я стільки разів уявляла, нарешті настав.

  — Леля, ти будеш моєю дружиною? — знову тихо запитав він.

  — Так! — нарешті прийшла я до тями й, не вагаючись, вимовила це коротке, але важливе слово.

  Микита обережно одягнув мені каблучку на палець. Потім нахилився і ніжно поцілував мене в губи. Його губи були теплими й сповненими любові.

  — Дякую, — прошепотів він. — Тепер я найщасливіша людина на світі. Якщо ти захочеш весілля з купою гостей, ти тільки скажи, і ми його відразу влаштуємо. Але зараз давай просто розпишемося, тільки ми двоє.

  — Давай, я згодна, — відповіла я, все ще намагаючись усвідомити, що сталося. — Головне, щоб ти був поруч. Інше не має значення.

  Ми заповнили анкети, а жінка з кабінету продовжувала робити записи в журналах. Коли всі формальності були завершені, вона вручила нам документи й з усмішкою промовила:

  — Вітаю вас, від сьогодні ви чоловік і дружина!

 — Дякую! — вигукнув Микита, підхопив мене на руки та з радісним сміхом виніс із кабінету, пройшовши через усе приміщення до машини.

  Коли ми підійшли до авто, він відкрив багажник. Я на мить подумала, що зараз побачу його стару гітару, і він заспіває мені пісню, як колись. Але ні. Він витягнув звідти величезний букет троянд і простягнув його мені.

  — Дякую, що ти погодилася стати моєю дружиною. Якби ти знала, як я шалено тебе кохаю ще з дитинства.

  Я посміхнулася крізь сльози щастя і прошепотіла:

  — Дякую тобі за те, що ти робиш мене найщасливішою жінкою на світі.

  Він ніжно нахилився до мене, і наші губи зустрілися в солодкому поцілунку. Це було так природно, ніби весь світ зупинився, залишивши нас наодинці в цьому моменті. Я відчула, як тепло і любов наповнюють мене зсередини, ніби хвиля щастя огортає кожну клітинку мого тіла. Я знала: його поцілунок — це більше, ніж просто дотик губ, це був прояв його справжніх почуттів, його безмежної любові до мене.

  У той момент я почувалася абсолютно захищеною і коханою, як ніколи раніше. Це було ніби підтвердження того, що все, що ми пережили до цього моменту, привело нас один до одного. Сьогодні я остаточно зрозуміла, що саме з Микитою хочу прожити все своє життя.

* * *

  Після цього дня ми майже не розлучалися, аж до одного випадку.

  Кінець квітня, за тиждень до мого дня народження. В обідню перерву телефонує мені Микита та запитує: