Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Я зроблю тобі штучне дихання, – посміхається він, а очі вже аж блищать. – Просто в перше, мабуть, мене так здивували. Звісно я знав, що ти будеш моєю, щоб там собі не думала. Але не очікував, що ти теж все усвідомила вчора. Сподіваюсь це не наслідки удару і ти не відправиш мене під три чорти через декілька днів, – хмикнув не весело.
– Побачимо. Не треба загадувати наперед, – весело підморгнула, жуючи грінку з джемом. – До речі, ти не навідувався раптом в академію? – запитала трохи холодніючи в середині від згадки вчорашньої ночі.
– Був ще вчора. Причина вибуху невдалі експерименти артефакторок з першого курсу. Вони загинули, а інші у важкому стані?
– Як же таке могло статись?
– Вони бавились з чимось, про що ні чого ще не знають. Пронесли з Ярмарку…
– Який жах. Бідні дівчата. Але ж першокурсниці… Як це їм вдалося?
– А це вже буде комісія виясняти та слідчі напевно. Це проблеми ректора. До речі, твій портальний перстень… Це його подарунок? – раптом поцікавився Герман, дивлячись на мою руку.
– Так. Він дав мені його для зручності пересування та я маю намір повернути його в кінці навчання. Вчора він врятував нам з дівчатами життя, – відповіла тихо, теж дивлячись на перстень. Не хотілося поки його скидати.
– Хм. Так…Врятував, – задумливо якось промовив він, а потім ніби відкинув свої думки й заговорив зовсім іншим тоном. – Не думай про погане, все вже позаду. Дівчат не повернути, але вони самі винні. За інших я згодом дізнаюсь. А зараз, ти вже поїла?
– Ммм, так, – промовила обережно.
– Тоді йди сюди…
Ніколи не думала, що губи можуть боліти від поцілунків. А виявляється що так, можуть. Скільки часу пройшло я не знаю. Ми просто валялися на його ліжку і цілувалися перериваючись періодично на якісь безглузді розмови та навіть сварки. Я доводила йому, що він такий досвідчений і вмілий у поцілунках, бо просто найбільший бабій в академії. А він самовдоволено заявляв мені, що просто тренувався перед зустріччю з тою самою, тобто зі мною. І щоб я не засмучувалася, бо він усьому мене навчить. Та відразу починав те навчання.
Герман не переходив певну межу, стримуючись. Але насправді я вже не розуміла де та межа і чи потрібна вона взагалі. Мені соромно було йому зізнатись, що я готова вже на все і втрачати мені по суті тепер нічого. Я стрибнула в прірву, коли сама поцілувала його і це я чітко усвідомлювала.
В якийсь момент я нарешті згадала, що в мене ж і рідні є, до яких скоріш за все вже дійшли чутки з академії й вони точно хвилюються за мене, а може вже на пів дороги сюди. Тому швиденько відправила Ніні магограмму. Там тільки декілька речень можна було прописати, тому повідомила головне: “Не хвилюйтесь. Зі мною все добре. Їхати не треба. Я сама приїду скоро”.
Герман тим часом поки я відправляла сповіщення (це займає трохи часу, бо треба як слід зосередитись на потрібній людині, щоб воно дійшло до неї) зник у порталі, а перед цим поцілував мене і сказав, що не на довго. Але його доволі довго не було і я вже чомусь почала хвилюватись.
– Ти в академії був? – запитала, як тільки він з'явився з якимись пакунками в руках.
– Що? А, ні, в академії не був. Але я зв'язався з ким треба. Там зараз слідство, допити й до гуртожитку нікого не підпускають. Усіх постраждалих вдалося стабілізувати. Викликали кращих цілителів країни для цього. Тому не хвилюйся та ось, тримай дещо, – він поставив переді мною пакети, розгорнув, а там був одяг. Жіночий одяг.
– Мені там зібрали на око. Треба міряти короче. Якщо не підійде, то замінимо.
– Ти що? І одяг купив мені? – витріщилася на нього.
– А ти збираєшся в моєму увесь час ходити? До твого поки не має доступу. Ні, я звісно не проти, але думав що тобі в жіночому зручніше буде, – невпевнено знизав він плечима.
– Ти вірно подумав. Але я ніколи не розрахуюсь з тобою за це, – промовила, витягуючи сукню з якісної, дорогої тканини.
– Розрахуєшся. Я поцілунками беру, – весело посміхнувся він і відразу узяв першу плату.
У Германа дуже хороше “око”, адже увесь одяг був саме мого розміру. Я швиденько на одній нозі все переміряла, поки він пішов у іншу кімнату, і обрала теплу в'язану сукню темно-коричневого кольору, а в іншому пакеті знайшла навіть зручне взуття на низькій підошві та високі шкарпетки. Він все продумав. Щобільше, там навіть спідня білизна була. Закусила губу, щоб не розчервонітися.
– Ти вже одяглася?
– Так. Дякую.
– В мене пропозиція є. Може пообідаємо в ресторані мого знайомого? Я перенесу тебе туди порталом.
– Не знаю навіть, – знизала плечима. – А хто твій знайомий?
– Ти знаєш його заочно. Це ельф Ноель. Наш з тобою купідон. Ахаха, бачила б ти квіточка зараз своє обличчя. Добре. Я потримаю тебе поки ти будеш гамселити його кулаками.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра», після закриття браузера.