Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

- Ну, ти ж приходив тоді до мене, - бурмотить вона хрипко, бігаючи очима по кімнаті. – І у нас все було… А потім… Ці квіти…

- Що було, Ріммо?! – я вже кричу, втрачаючи контроль. – Що в нас із тобою могло бути? Ти чудово знаєш, що я прийшов до Лєри! Ти натякнула мені, що вона покликала мене, і я прийшов! І чекав її весь вечір, вислуховуючи твоє марення ні про що! Ну, а те, що ти мені трохи в штани не залізла, - це що, на твою думку, побачення? І мені майже відбиватись від тебе довелося, - хіба це не привід зрозуміти, що я тебе не хочу?

- Неправда, - шепоче це стерво, заплющуючи очі. - Ти приходив до мене.

Бля, і що тут пояснювати? Чи то жіноча логіка так працює, і вона насправді в це вірить, чи наполягатиме на цьому до останнього. І ось дарма я про штани сказав! Точно даремно! Судячи з поблідлого обличчя Лєри…

- Я приходив до тебе, - бурмочу впалим голосом, повертаючись до неї. - Ти мені віриш? Ну, сама все побачила! Розумієш же, що вона бреше, і я з нею не був! Ну? - Хочеться струсити застиглу статуєю Лєру, але ще подумає, що я запальний псих. – І все це – було для тебе…

Вона нічого не відповідає, тільки переводить погляд із сусідки на мене і назад.

- Ходімо, - я хапаю її за руку я тягну на вихід. - Нема чого тобі тут залишатися!

- У штани значить, - Лєра дозволяє мені дотягнути її до дверей, а далі різко гальмує.