Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Чверть колишньої території Німеччини було передано Польщі та Радянському Союзу. Те, що від неї залишилось, поділили на чотири окупаційні зони, які згодом стали двома окремими державами.

Близько 10 мільйонів німців перетворилися на біженців без даху над головою. Мільйони людей шукали зниклих членів своїх родин; дехто з них якимось дивом знайшовся живим через багато років. Але більшість зникли безвісти, і місце та обставини їхньої смерті назавжди залишаться невідомими. Мій перший вчитель німецької, колишній вигнанець з німецьких земель, які відійшли до Польщі та Радянського Союзу, в 1954 році якось сказав мені, що в нього був син. Я наївно почав розпитувати про сина, і чоловік із болем в голосі вигукнув: «Його кудись забрали, і відтоді ми більше нічого про нього не чули!» Коли я познайомився зі своїм вчителем, вони з дружиною перебували в стані цієї непевності вже 10 років. Двом іншим моїм німецьким друзям «пощастило»: один дізнався про ймовірну смерть свого батька рік по тому, як отримав від нього останню звістку, а другому повідомили, що його брат помер, через три роки.

У 1945 році німецька економіка лежала в руїнах. Валюта стрімко втрачала вартість через інфляцію. Дванадцять років німецький народ обробляли фашистською пропагандою. Практично всі чиновники були або переконаними нацистами, або їхніми прихильниками, бо для отримання державної посади мусили складати особисту присягу на вірність Гітлеру. Німецьке суспільство було авторитарним.

Сучасна Німеччина є країною з ліберальною демократією. За економічним розвитком вона посідає четверте місце у світі і є одним із найбільших світових експортерів. Німеччина є найпотужнішою країною Європи. Свого часу вона запровадила власну стабільну валюту (дойчмарку); потім відіграла провідну роль у запровадженні спільної європейської валюти (євро), а також у створенні Європейського Союзу, який у мирний спосіб об'єднав Німеччину з країнами, проти яких вона ще недавно вчиняла акти агресії. Загалом Німеччина подолала своє нацистське минуле. Німецьке суспільство нині значно менш авторитарне, ніж було колись.

Що ж сталося в інтервалі між 1945 роком та сьогоденням? Що спричинило такі разючі зміни? Вперше я приїхав до Німеччини в 1959 році, прожив там до 1961 року і відтоді періодично відвідував цю країну. Далі я розгляну ті п'ять змін, свідком яких став особисто. Коли я вперше надовго туди приїхав, дві з цих змін майже завершилися (поділ Німеччини та західнонімецьке економічне відродження); дві інші вже почались і продовжувалися з прискоренням (подолання спадщини нацистського минулого та соціальні зміни); а п'ята (об'єднання) сталася лише через кілька десятиліть і здавалася мені та моїм німецьким друзям в 1961 році абсолютно немислимою. В плані тематики цієї книги — структури кризи та вибіркових змін — Німеччина в багатьох аспектах є крайнім випадком, включно з геополітичними обмеженнями та роллю видатних лідерів у змінах як на краще, так і на гірше. Насамперед, масштаби кризи, в якій вона опинилася, були екстремальними. Японії Мейдзі напад лише загрожував, Фінляндія та Австралія зазнали нападу, але їхні території залишилася не окупованими; а Німеччина та Японія в 1945 році зазнали нападу, були переможені, окуповані та зруйновані значно більше, ніж будь-яка інша країна, досліджувана в цій книзі.

-

Переможці у Другій світовій війні розчленували Німеччину на чотири окупаційні зони: американську на півдні, французьку на південному заході, британську на північному заході та радянську на сході. Столиця Берлін опинилася на території радянської зони, але й вона була поділена на сектори окупації для кожної з чотирьох сторін і перетворилась на такий собі нерадянський острів у радянській зоні окупації. 1948 року Радянський Союз запровадив блокаду сухопутного доступу американців, британців та французів до їхніх анклавів у Берліні, аби змусити західних союзників від цих анклавів відмовитись. Союзники у відповідь організували повітряний місток і близько року постачали Берліну продовольство за допомогою авіації, аж поки в 1949 році блокаду не було знято.

Того ж самого 1949 року союзники об'єднали свої зони в одну, яка отримала назву Федеративна Республіка Німеччина (відома також як Західна Німеччина). Радянська зона стала Німецькою Демократичною Республікою, відомою також як Східна Німеччина (скорочено німецькою DDR). Нині Східну Німеччину зазвичай згадують зневажливо — як недолугу комуністичну диктатуру, що зрештою припинила своє існування і була поглинута Західною Німеччиною. Назва «Німецька Демократична Республіка» асоціюється з великою брехнею на кшталт Народно-Демократичної Республіки Корея (офіційна назва Північної Кореї). Чомусь швидко забули, що заснуванню Східної Німеччини сприяла не лише груба сила Радянського Союзу, а й комуністичний ідеалізм певної частини німців, і що багато німецьких інтелектуалів свідомо перебралися до Східної Німеччини з Німеччини Західної або з інших країн, де вони жили у вигнанні.

Але Східна Німеччина дуже відставала від Західної за рівнем життя та свободи. Тоді як до ФРН потоком лилася американська допомога, Радянський Союз наклав на свою зону окупації економічні репарації, демонтував і вивіз до Росії цілі заводи й фабрики, а східнонімецьке сільське господарство організував на основі колгоспів. Станом на 1990 рік, тобто на момент об'єднання, виросло покоління східних німців, які, на відміну від мешканців західних демократичних країн, не мали змоги виховати в собі мотивацію вперто працювати заради покращення власного життя.

З часом східні німці почали тікати на Захід. 1952 року Східна Німеччина перекрила свої кордони з західними країнами, але східні німці все одно мали змогу втекти, перейшовши зі Східного Берліна до Берліна Західного, а потім діставшись літаком до Західної Німеччини. Маршрути довоєнної транспортної системи Берліна (метро та електрички) поєднували західну частину міста зі східною, тому кожен міг проїхати з радянського Берліна до демократичного, просто сівши на потяг. Коли я вперше потрапив до Берліна в 1960 році, то, як і багато інших західних туристів, добирався до Східного Берліна підземкою, а потім тією самою підземкою повертався до західної частини міста.

У 1953 році невдоволення у Східній Німеччині вибухнуло страйком, який переріс у повстання, що його придушили радянські війська. Невдоволені східні німці продовжували тікати на Захід через берлінську систему громадського транспорту. В результаті вночі 13 серпня 1961 року, ще коли я жив у Німеччині, східнонімецький режим несподівано закрив свої берлінські станції метро і спорудив між Східним та Західним Берліном стіну, патрульовану вартовими, які стріляли на ураження, вціляючи в людей, що намагалися через ту стіну перелізти (фото 6.3). Я добре пам'ятаю шок і лють своїх західнонімецьких друзів наступного ранку після спорудження стіни. Керівники Східної Німеччини пояснювали свої дії необхідністю захищати країну