Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Я взяла книгу й сіла у велике крісло в центрі кімнати. Його спинка була настільки високою, що я майже потонула в ньому, а м’яка червона тканина додавала відчуття затишку. Запах старих сторінок злегка щипав ніс, але я вже звикла до такого запаху в бібліотеці Кембриджу.

Розгорнувши книгу, я побачила передмову, написану великими, строгими літерами:

“Історія магії завжди пов’язана з темрявою. Не лише через таємниці, які приховують відьми та чаклуни, але й через жахливі вчинки, які вони здійснювали, захищаючи свою силу, жадібність і амбіції.”

— Чудовий початок, — прошепотіла я, перегортаючи сторінки. Вони були старими, покритими ледь помітним шаром пилу, ніби книга чекала на когось достатньо сміливого, щоб її відкрити. Слова, викарбувані золотом, мовби світилися в темряві, притягуючи погляд і змушуючи серце битися швидше

Розділи були розділені за темами: “Отрути”, “Пророцтва”, “Жертви”, “Магічні війни”. Але мій погляд зупинився на розділі “Найвідоміші злодіяння”.

Я почала читати уривки:

“Одна з найвідоміших історій — про відьму Хризанту, яка у XVII столітті затруїла ціле село. Її зілля, замасковане під лікувальний відвар, викликало в людей спалахи галюцинацій, а згодом і смерть. Вона стверджувала, що робила це для “очищення душ”, але була засуджена власними послідовниками.”

Мої пальці мимоволі затрималися на сторінці, коли я побачила зображення Хризанти. Її обличчя було приховане під каптуром, але очі палали зеленим світлом.

Наступна історія була ще моторошнішою:

“Чаклун Аркасус, відомий своїми магічними експериментами, викрадав невинних дівчат, аби використовувати їх як провідників для створення нових форм магії. Його лабораторію знайшли через сто років після його зникнення. Свідки стверджували, що магічна енергія там була настільки сильною, що люди втрачали свідомість, наближаючись до будівлі.”

Я перегорнула ще кілька сторінок і натрапила на зображення величезного дерева. Воно було спалене, а його гілки нагадували руки, що тягнулися до неба.

“Дерево Фаунелії стало символом страху після того, як відьма Лауресса використала його для проведення ритуалу, внаслідок якого зникло понад двадцять осіб. Їх не знайшли, але кажуть, що їхні душі назавжди застрягли в гілках цього дерева.

«Ще одна історія, яку неможливо було забути.» Зображення на сторінці відразу привернуло увагу: відьма без обличчя, ніби стерта з пам’яті світу.

“Безсердечна” — так прозвали відьму, яка всупереч законам природи проводила найстрашніший і найжорстокіший ритуал Омолодження. Вона викрадала немовлят, обмінюючи свою старість на їхню молодість. Жодна дитина не вижила після її злочинів.

“Безсердечну” так і не вдалося знайти. Вона зникла без сліду, залишивши по собі лише жах і невимовний біль батьків. Її історія передається від покоління до покоління, мов страшна казка, як застереження й нагадування про темний бік магії».

Мене охопило відчуття, ніби холодний протяг пробіг кімнатою. Книга ніби дихала минулим, нагадуючи про те, що кожне слово в ній — це тінь чиєїсь трагедії. Історії були лякаючими, але водночас я не могла відірватися.

Я зупинилася на останньому уривку, який зачепив мене найбільше:

“Ровена Чорнокрила — відьма, яка своїми чарами зруйнувала ціле місто за одну ніч. Кажуть, що її злість була викликана зрадою коханого, і її магія в буквальному сенсі спалила все, що їй було дороге. Вона зникла після цього, але її ім’я досі залишається символом руйнівної сили магії, яка виходить з-під контролю.”

Я закрила книгу, відчуваючи, як по шкірі пробігли мурашки. Холодний протяг раптом пройшов кімнатою, хоча всі вікна були зачинені.

— Що ти знайшла цього разу? — раптом пролунало за моєю спиною.

Я підскочила на місці, і книга мало не випала з моїх рук. Озирнувшись, я побачила Кассандра. Він стояв у дверях із перехрещеними на грудях руками. Його погляд був, як завжди, уважним, але цього разу в ньому ще посилилася тінь тривоги, яку він не зміг приховати.

— Просто… читала, — пробурмотіла я, ховаючи книгу за спину.

— Ти вибрала “Відьми, чаклуни і їх жахіття”. Цікава книга, але вона може легко затьмарити розум. Пам’ятай про це, — сказав він, не зрушуючи з місця.

Його слова звучали як застереження, але в них було щось більше. Щось, чого він не хотів пояснювати.

— Ці імена… Ровена Чорнокрила, Безсердечна, Лауреса, — я ковтнула повітря, збираючись із духом. — Вони справді існували?

Кассандр завмер, його плечі напружилися, і тиша в кімнаті стала майже відчутною. Мені здавалося, що повітря навколо потемніло, а свічки виблискували не так яскраво.

— Ти запамʼятала? — його голос був тихим, але в ньому звучала така напруга, що я відчула, як у мене по спині пробігли мурашки. — Дивно, враховуючи, твої здібності в зіллєварінні.

— То що скажеш? — знову запитала я, обережно показуючи йому сторінку, на якій знайшла цей запис. — Це дійсно було частиною твого світу?

Касс повільно обернувся, і я побачила, як його темно-сині очі стали майже чорними.

— Ці імена краще не вимовляти, Корделія, — сказав він суворо, але я відчула, як у його голосі прозвучало щось більше, ніж застереження. Це була не просто порада, це був досвід, який залишив на ньому сліди. — Вони належать відьмам, які принесли більше руйнувань, ніж ти можеш уявити.