Читати книгу - "Велика маленька брехня"

— Воно майже того варте, — сказала вона Сьюзі.

Мабуть, це було навіть справедливо. Незначне насильство — то невисока ціна за життя, котре інакше було б занадто солодким, щедрим — ідеальним.

Тож якого біса вона тут робить? Розробляє план втечі, немов в’язень.

Розділ тридцять дев’ятий

— Зіггі, — сказала Джейн.

Вони гуляли на пляжі, будували замок із холодного піску. Післяобіднє сонце висіло низько, зривався вітер. Був травень, тож завтра погода могла знову змінитися на сонячну і теплу, але сьогодні на пляжі ані душі. Десь оддалік Джейн угледіла когось із собакою, а ще — одинокого серфера у гідрокостюмі з дошкою під пахвою.

Океан сердився та накочував на пляж хвилю за хвилею. Біла вода пінилася та булькотіла, немов кипіла, та випльовувала божевільні фонтани бризок у повітря.

Зіггі щось мугикав собі під ніс, будуючи замок, плескаючи пісок лопаткою, котру йому купила бабуся.

— Я вчора бачила пані Ліпманн та маму Амабелли, — сказала Джейн.

Зіггі подивився на неї. На ньому була плетена сіра шапка, котру він насунув на вуха. Щоки малюка розчервонілися від холоду.

— Амабелла розповіла, що хтось із класу її кривдить, коли вчителька не бачить, — сказала Джейн. — Штовхає її і навіть кусає.

Господи. Навіть уявити це було жахливо. Не дивно, що Рената розлютилась. Зіггі нічого не сказав. Відклав лопатку та взяв пластикові грабельки.

— Мама Амабелли думає, що це ти, — сказала Джейн.

Вона майже сказала: «Це ж не ти, правда?» але вчасно зупинилась.

Натомість вона запитала:

— Це ти, Зіггі?

Він проігнорував запитання. Не відводив очей від піску, акуратно малюючи граблями прямі лінії.

— Зіггі.

Він відклав грабельки та подивився на неї. Але його погляд був відсторонений, він дивився кудись над її головою.

— Я не хочу про це говорити.

Розділ сороковий

Саманта: Ви чули про петицію? Щойно вона з’явилася, я зрозуміла, що справи кепські.

Харпер: Я не соромлюся того, що ініціювала цю петицію. На бога, школа не робила нічогісінько! Бідолашна Рената просто божеволіла. Коли ви відправляєте дитину до школи, то хочете знати, що там вона у безпеці.

Пані Лімпанн: Я наполегливо заперечую, що «школа анічогісінько не робила». Ми розробили детальний план дій. Дозвольте мені сказати, що ми не мали жодних доказів, що саме Зіггі кривдив Амабеллу.

Тея: Я підписала. Бідолашна дівчинка.

Джонатан: Звісно, я не підписував. Бідолашний хлопчик.

Габрієль: Нікoму не кажіть, але мені здається, що я підписала її випадково. Я думала, що то — петиція за встановлення пішохідного переходу на Парк-стріт.

* * *

За тиждень до доброчинної вечірки

«Ласкаво просимо на першу зустріч Клубу еротичної книжки півострову Пірріві! — урочисто проголосила Маделін, з розмахом відчиняючи двері. Вона вже встигла пригоститися половиною келиха шампанського.

Готуючись до сьогоднішнього вечора, Маделін сердилася на саму себе за те, що організувала цей книжковий клуб. Він відволікав її від горя через від’їзд Абігель.

Чи, може, «горе» — надто гучне слово? Може й так. Але саме так вона почувалася. Ніби переживає втрату, але ніхто не приносить їй квітів, тож вона зайняла саму себе цим книжковим клубом, ніби не могла придумати нічого ліпшого.

(Чому вона просто не пішла по крамницях?) Вона навмисне запросила всіх батьків з класу, десятеро з них погодились. Вона обрала соковиту веселу книжку на власний смак та дала достатньо часу на читання. А потім зрозуміла, що кожен член клубу по черзі обиратиме книжку, тож, мабуть, їй доведеться продиратися крізь жахливі томи. Ну… вона і раніше не завжди виконувала домашніх завдань. Тож імпровізуватиме. Або схитрує — запитає в Селести, про що там ідеться.

— Перестаньте називати цей клуб «Клубом еротичної книжки», — сказала її перша гостя Саманта, передаючи тарілку брауні. — Люди пліткують. А Керол взагалі втратила голову.

Саманта була мініатюрною та жилавою, ніби кишеньковою версію спортсменки. Вона бігала марафон, але Маделін пробачала її це, бо Саманта практично завжди говорила точнісінько те, про що думала сама Маделін, а ще вона належала до тих людей, над якими владарює їхнє почуття гумору. Її часто можна було побачити на майданчику, як вона вхопилася за чиюсь руку та зігнулася навпіл од нестримного сміху.

Маделін подобалася Саманта ще й тому, що у перший же тиждень в школі Хлоя по вуха закохалася у доньку Саманти Лілі (таку ж бойову принцесу). І, дякувати богам, страх Маделін, що Хлоя подружиться зі Скай, не справдився. На додачу до дизертирства Абігель, розважати доньку свого колишнього, яка приходить до Скай у гості, було б просто нестерпно.

— Я що перша приїхала? — запитала Саманта. — Я рано виїхала, бо не могла дочекатися, коли ж зможу втекти з дому, від дітей. Я сказала Стью: «Лишаю це все на тебе, друже».

Маделін провела її до вітальні.

— Проходь. Візьми щось випити.

— Джейн прийде? — запитала Саманта.

— Так. А чому ти питаєш? — здивувалася Маделін.

— Та я просто думала, чи знає вона про петицію.

— Яку петицію? — Маделін сціпила зуби. Джейн говорила їй, що Зіггі знову звинувачують у якихось гріхах.

Амабелла відмовилася підтвердити, чи спростувати, що саме Зіггі її кривдить, а Джейн сказала, що коли вона запитала про це Зіггі, він поводився дивно. І Джейн не знала, чи це — свідчення його провини, чи навпаки. Вчора вона ходила до лікаря, щоб отримати направлення до психолога, візит до якого, мабуть, коштуватиме купу грошей.

— Я просто мушу знати напевне, — сказала вона Маделін. — Розумієш, через його… через його спадковість.

Маделін гадала, чи хтось із трьох його зведених сестер був схильний до насильства. Вона почервоніла від сорому за ці неправедно здобуті знання.

— Петиція за те, щоб Зіггі виключити зі школи, — сказала Саманта з гримасою вибачення, ніби вона наступила Маделін на ногу.

— Що? Це смішно! Невже Рената думає, що люди настільки обмежені, що стануть її підписувати?

— Це не Рената. Думаю, це все Харпер почала, — сказала Саманта. — Здається, вони близькі подруги? Я все ще не можу розібратися у місцевих інтригах.

— Харпер та Рената — дуже добрі подруги, і вона з великою охотою тобі про це розкаже. Їх пов’язує «тягар» обдарованих дітей. — Вона взяла свій келих шампанського та осушила його.

— Насправді, Амабелла — дуже мила дівчинка, — сказала Саманта. — Думка, що її хтось кривдить, нестерпна, але петиція? Щоб позбутися п’ятирічної дитини? Це обурливо! — Вона похитала головою. — Не знаю, що б я робила, якби Лілі була у такій само ситуації, але Зіггі здається таким милим — зеленоокий хлопчик. І Лілі каже, він