Читати книгу - "Секрети родини Бенет, Кері Блек"

Я знову опинилась посеред густого лісу кишащого зміями. Але в цей раз я контролювала свої рухи. 

- Що ти бачиш? - голос Говарда взявся нізвідки та я мимоволі заозиралась. 

- Змії, ліс, чорний кінь, - промовила тихо. - Та я стою в світлій сукні. 

Змії рухнулись та повернули на мене зацікавлений погляд, але вже через секунду втратили інтерес та хаотично повзали по землі без єдиного звуку.

- Що роблять змії? - запитав голос Тукрокса. 

- Труться біля мене, - опустила погляд униз на змій які то підповзали та як котики терлись об ноги, то знову відповзали. Вони не хотіли нападати. Хоча я завжди думала, що у цьому кошмарі змії хочуть мене вбити. 

- А кінь? - запитав він. 

- Тупотить ногами, - кінь був схвильований. Йому не подобались змії, але від мене він не відходив. Звірі уві сні на мій привеликий подив захищали мене, а не нападали. 

- Осідлай коня, - закомандував Говард. 

Я вскочила на чорного коня. Навіть не знаю, як вийшло з першого разу, адже я не їздила верхи ніколи. 

Змії враз підняли зелені очі та зашипіли. Їм не подобалось, що я сіла на коня та покинута їх. Дивно було те, що я відчувала зміїв, ніби це кінь був моїм ворогом, а не вони. 

- Ну ж бо дорогенька, - погладила кобилу, чомусь була впевнена, що це дівчинка. 

Чорний кінь підняв передні копити та перекинув мене.

Бах!

Я закрила очі, відчувши тупий біль у спині, а вже через декілька секунд почула тихий та доволі приємний голос чоловіка: 

- Здаєш позиції, Діано.

Не відразу зрозуміла, що звертаються до мене. Моя спина нила від болю, але пошевелитись могла. Отже пошкодження не серйозні. Повільно розплющила очі та побачила перед собою чоловіка з довгим, кучерявим, темним волоссям та приємною посмішкою. Я подивилась на нього зверху вниз, він був одягнений у легку сорочку молочного кольору, на поясі красувався коричневий ремінь. Він нагадує мені когось, але кого? Та я не встигла його роздивитись, як мій погляд зацепився за біляве волосся, яке обережно лежало на моїх плечах. Заради Хаосу, чому я блондинка?

- Як ти? - чоловік надав руку для допомоги, та я мимоволі піднялась. 

Це був сон, де я все розуміла, але не контролювала. Тепер я була не посеред густого лісу, кишащого зміями, а в палкій пустелі. Сонце стояло високо та було дуже спекотно, спрага мучала мій організм та мені навіть захотілось зняти сукню, яка одягнена на мені. Доречі сукня також змінилась. Чорна з відкритими плечима, але не надто великим вирізом. Сукня для такої місцини зовсім не підходила. 

- Тримай, - чоловік немов би прочитав мої думки та протягнув невеличку миску з водою. 

Я глянула у своє відображення та побачила біляву дівчину з милим личиком, витонченими губами, та блакитними очима. Її я бачила вперше у своєму житті.

Вода потрапила у тіло та стало набагато легше. 

- Потрібно ще раз! - впевнено вигукнула я. Хоча я не хотіла ше раз. Це ця білоголова дівчина хотіла, в тілі якої я застрягла. 

- Для початку перевірю коня, - мовив він та навколо нього, як шовк обплелась магія вогню, води, повітря та землі. Це було настільки дивовижно. Я бачила вперше, що хтось одночасно використовує чотири стихії. Хто ж цей чоловік? - Дивно, що Діамант тебе скинув, - він проводив повільні рухи над світлим конем. Кінь також змінився з чорного, став білосніжним. - Зазвичай він любить тебе. 

Магія дивовижного чоловіка засвітилась сірим кольором та я знову перемістилась у інше місце. 

Перед моїм носом був гострий меч. А на чорнявому волоссю лежав білий сніг. Я заглянула у відображення меча та побачила смагляву дівчину з пухкими губами, легким ластовинням, що цікаво виглядало на шкірі та синіми очима. Дівчина, в тілі якої я опинилась була в капюшоні. Холод пробирав тіло до кісток. Хотілось одягти ше декілька шарів. Але я відчувала лиш впевненість. Без хвилювання навколишніх факторів. 

- Ти такий, як він, - мовила я мимоволі дивлячись уперед на чоловіка в чорному капюшоні, який прикривав його обличчя. - А можливо ти і є він? 

- Єво, - лиш промовив він та я взяла меч сильніше. Схоже я хотіла вбити чоловіка, але почуття не давали цього зробити. 

Чоловік стомлено видихнув та опустив руки.  Чому цей сон як і попередній доволі реалістичний? Уві сні зазвичай не відчуваєш ні холоду ні болю. 

- Ти знаєш, що не вб’єш мене цим, - прислухавшись я віддалено впізнавала голос, але чим більше намагалась зрозуміти, хто під капюшоном, тим більше свідомість підводила. 

- Не думай, що ти незнищенний, - процідила крізь зуби дівчина. Меч в її руках засвітився. Рукоятка стала чорною, наче мокра земля. Сам меч засвітився синім полум’ям та буквально розправив крила, які перебивались та водночас зоворужували своєю красою. Сірий дим охопив меч та наче змія поповз до найгострішоі частини і застиг на кінчику. Такий меч я бачила вперше. 

- Меч сили трьох? - в голосі чоловіка в капюшоні було здивування. 

- Кажуть він може вбити навіть творця, - я мовила впевненим голосом. - Адже в ньому зібрано сили Смерті, Долі..

- Та Хаосу, - закінчив за неї чоловік.