Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

На мить серце маленькою гарячою вуглинкою тривожно стискається під ребрами, а потім я беру себе до рук. Все змінилося з того часу, як він був моїм опікуном, а я безпорадною безправною підопічною.

― Он як? ― рівно вимовляю. У голосі прозирає безтурботна байдужість. ― Ну що ж. Нехай зачекає. Я маю намір спокійно поснідати.

Міняти свої плани через ранній візит колишнього опікуна немає навіть найменшого бажання.

― Що передати лордові? 

Стіл нарешті накритий, але служниця все ще переживає, попри мій показний спокій. І очима свердлить стільницю, а в пальцях неспокійно смикає полотняну серветку.

― Передай, що я скоро спущусь, ― з лукавою усмішкою заявляю. ― А поки що проведи в…

На цьому моменті ґрунтовно замислююся. Дуже хотілося б зустріти Езерта у кабінеті. Підкреслити свій статус господині Отгріфа та Хранительки Джерела. Але залишати його на самоті в кімнаті з важливими документами та проектами було б безглуздо та необачно. Вони хоч і в сейфі, захист на якому ми з Кадіром давно вже змінили, а все ж таки береженого бог береже…

― А поки що проведи у вітальню на першому поверсі…

До якої саме не уточнюю. Пристойна та впорядкована залишилася у нас лише одна. Зате найкрасивіша. З французькими вікнами, що виходять у сад. Як тут вони називаються, не знаю, але у своїй голові продовжую називати на земний манер. І саме через ці вікна вибір упав на найменшу вітальню, але безперечно наймилішу і найзатишнішу. Другу, трохи більшу і ще одну на другому поверсі ми, заради тієї ж економії, закрили.

― Тента! ― рішуче підходжу до дівчини та беру за плечі. ― Йому тут робити нічого. Більше я образити вас не дам. І сама себе теж зумію захистити.

― Він вас не зачарує? ― тремтячим голосом запитує.

― Хто? Езерт? ― Фиркаю у відповідь.

— Він може бути дуже ввічливий і ґречний, — шепоче Тента. Ручаюся, згадує вертихвістку Готієні. ― Тільки… Тільки він поганий. Злий… Чорна людина.

На цих словах дівчина раптово блідне, як полотно і затикає собі рота долонями.

― Вибачте леді, я не повинна була таке говорити про лорда Каора.

Її голос звучить приглушено через щільно притиснуті до губ долоні.

― Все гаразд, Тенто. Зі мною ти можеш говорити про всіх і все. Головне, щоб про мене нічого не розповідала.

― Ні, леді. Ніколи! ― її очі злякано розширюються і руки нарешті опускаються вниз. ― Клянусь вам! Все, що стосується вас, все, що я чую у ваших покоях, помре разом зі мною. І буде мені свідком наше Джерело! ― Вона урочисто притискає пальці до губ, а потім до серця. ― Клянуся вам у вірності до самої смерті!

Нервово ковтаю. У сонячному сплетінні відчувається легка пульсація. Жар розливається під ребрами, тече по венах, доки не спалахнувши легкими поколюваннями на кінчиках пальців, затихає.

Здивовано кліпаю. Чи знала Тента про силу своїх слів? Про те, що покликавши до свідків Джерело, магічно закріпила сказане? Або за звичкою використовувала всує поширену в Моренаї клятву?

― Я тобі вірю, Тенто. Не варто було присягатись, ― все ж таки кажу.

У будь-якому разі тепер нічого не зміниш. Назад відкликати слова не можна.

― А зараз біжи й подбай про нашого гостя.

Дівчина киває, робить швидкий кніксен і зникає за дверима.

А я йду вмиватися, як і збиралася. І снідати.

Солодка каша підсмажені грінки з варенням і смачний трав'яний відвар, що може бути краще... Як не дивно, раніше від нервів я б втратила апетит. Але сьогодні він, навпаки, напрочуд гарний. Навіть не помічаю, як починаю шкрябати ложкою по дну тарілки.

І на той час, як повертається вірна Тента, на столику красується порожній посуд. Тепер настав час підібрати відповідне вбрання для зустрічі з колишнім опікуном.

Тента пропонує на вибір кілька варіантів, але я рішуче їх відкидаю. Усі сукні виглядають занадто ніжними та невагомими. У них я здаватимуся крихкою лялечкою, вразливою та беззахисною. А мені хочеться іншого. Час рішуче змінювати свій образ.

Закопавшись мало не до пояса в скриню на самому дні знаходжу те, що задовольняє мій прискіпливий смак.

― Ось! ― З переможним виглядом витягаю бажане плаття.

― Але ж воно… воно… трохи… ем… жалобне… ― дивується служниця.

― Не зовсім, ― хмурюся, розглядаючи темний шовк.

Колір надає вбранню глибини. А сама сукня соковито-зелена, чорними є лиш візерунки у вигляді виноградної лози.

― Вплети ще у волосся зелені стрічки, ― вирішую, розглядаючи себе у дзеркалі.

А поки Тента розгладжує зморшки на сукні, я вже сама підбираю білизну, панчохи та взуття. Все ж таки поки незвично, що й такі дрібниці, хтось робить за тебе. Навіть після стількох місяців життя у новому світі. Тим більше, що у Тенти й так повно роботи.

Я чекала, що Тента, як і в палаці, знову якось красиво закрутить моє волосся на маківці, але вона заплітає його в химерну пишну косу, і яскрава стрічка гарно струмує між світлими пасмами. Спочатку мені здається така зачіска надто проста і трохи дитяча, але придивившись уважніше, розумію, що навпаки. Так навіть краще.

― Спасибі, ― щиро дякую дівчині. ― Мені дуже подобається.

Служниця червоніє від похвали й, засоромившись, щось пищить у відповідь.

Тепер можна в бій.

***

― Кассі, шалено радий тебе бачити! ― Цими словами зустрічає мене Каор і осікається.

Очі пробігають по чорному шовку корсажа, глухому коміру, довгим вузьким рукавам.

― Ти… ти… виглядаєш… незвично…

Здіймаю брову.

― Не як мама? ― Утриматися від шпильки не вдається.

― Так, ― чоловік навіть не помічає її, продовжуючи свердлити мене непроникним поглядом.

Проходжу вглиб кімнати й сідаю на м'який диван. Попри спокусливо вигнуту спинку сидіння, не відкидаюсь на неї. Сиджу прямо, задерши підборіддя та розправивши плечі. Хто б знав, чого вартує мені зберігати такий незворушний вигляд, коли від одного виду колишнього опікуна кидає в дрижаки, і руки сверблять помститися за смерть рідних.