Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

― Від Сіварда, ― переводжу приголомшений погляд на друга. ― Він заявляє, що супроводжуватиме нас на ярмарок.

І як тільки пронюхав про наші плани. Певно має свого шпигуна...

Кадір спокійно знизує плечима і починає згортати новий килим.

― І що? Ти нічого не скажеш?

Я й сама не знаю, як реагувати на це послання. Але від промовистого Кадіра чекала більш розгорнутої та багатослівної реакції.

― Скажу, що нам неймовірно пощастило! ― дивує заявою мій любий друг.

― Пощастило?

― Саме так! ― Сідає по-турецьки біля рулону. ― Ми матимемо додатковий захист. До того ж від найкращого чаклуна Альдельміри. Повинна ж бути хоч якась користь від твоїх залицяльників. Ну, хоч найменша! ― Прилітає жартівлива шпилька в мій бік.

Фиркаю анітрохи не образившись. Він безперечно правий. Корчити із себе гордячку точно не варто. Десь там зачаївся Каор, як павук у павутинні. І це затишшя мене лякає. Колишній опікун шляхетністю та принципами, на відміну від чаклуна, не обтяжений. Від нього можна очікувати чого завгодно. Тим більше якщо як приз додається одне з чотирьох джерел Альдельміри.

Приречено зітхаю, ховаю листа в кишеню сукні й, присівши поряд, теж починаю збирати інструменти.

― Ти не відповіси? ― За хвилину запитує Кадір.

― Мене не питали, ― похмуро один за одним складаю гачки у футляр. ― Лорд Сівард просто доніс до відома. Тож, як я зрозуміла, ні відповіді, ні згоди не потрібно. Мужлан! ― останнє вже тихо та крізь зуби.

Але Кадір все одно чує. І посміхається, сяючи білосніжними зубами.

― Ти на його боці? ― обурено суплюсь. ― Повірити не можу! Кадір!

― Люба, я на твоїй стороні! І завжди буду на ній, ― пригортає, влаштовуючи мою голову на своєму плечі. ― І твоя безпека понад усе. На відміну від тебе, мені чудово відома справжня сутність таких, як Каор. Ти невинна дівчина… Мила й у чомусь наївна. Ти не знаєш реалій нашого світу.

― Я не безневинна. І не наївна! ― Запально смикаюсь.

― Наївна, Кассі… Ти іншосвітянка… Реалії Саратуна тобі невідомі. І тим більше вони були невідомі Касії, милій дитині. Таке не пишуть у підручниках. Таке не розказують дітям.

― Що не розказують? ― сідаю прямо і похмуро дивлюся в чорні очі.

― Про криваві ритуали. Про жертвопринесення. Про давніх богів. Про заборонені законом у всіх країнах, чуєш мене, Кассі, у всіх країнах, збочені наруги над магічною сутністю.

― А звідки ти про це знаєш? Адже не набагато старший.

― По-перше, я чоловік…

У жартівливому обуренні закочую очі.

― По-друге, ― ігнорує мій демарш Кадір. ― Здається, мені хтось про це розповідав. Я пам'ятаю старого вчителя. Запилюжене приміщення з безліччю книг, напевно бібліотеку. Може, класну кімнату... Я ж казав, що спогади поступово повертаються.

― Це ж чудово! Тебе вчили… Швидше за все, саме історії магії… Індивідуально. Ще й пустеля ця.

Задумливо барабаню пальцями по колінах.

― Касі! Касі! Касі! ― хапає мене за руки. ― Стривай! Давай спершу розберемося з твоїми проблемами. Потім уже із моїми.

― Давай… ― не можу не погодиться.

Але таємниче минуле Кадіра розбурхує свідомість. Завжди любила детективи та загадки.

Прибравши за собою і побажавши на добраніч, розходимося по кімнатах.

І сниться мені далека жарка країна, яка чимось нагадує наш Єгипет. Великі красиві будівлі з безліччю мармурових колон. Екзотичні рослини. Задушлива спека. І дівчата у повітряних напівпрозорих вбраннях. А потім сон взагалі змінюється на кадри з мультика про Алладіна, і я прокидаюся.

Хихикаючи над собою і співаючи “Арабську ніч...” шльопаю вмиватися. Настрій, попри те, що я не виспалася, чудовий. Навіть одразу не розумію чому. А коли до моєї свідомості доходить, завмираю посеред кімнати й ошелешено кліпаю очима, наче пластикова лялька. Була у мене в дитинстві така. Милашкою звали. Коротке світле кучеряве волосся. Зелена сукня з мереживом. Сині очі. Покладеш її ― вони заплющуються, піднімеш ― розплющуються. Так ось, зараз я ― неначе та Милашка. І радість моя тому, що з нами їде Сівард.

Притискаю пальці до губ, відчуваючи, як їх починає поколювати. Палкий прощальний поцілунок вдалося викинути з голови лише на деякий час. Я й так собе до знемоги вимотувала, щоб дурниці в голову не лізли. А тепер ось нагадав він про себе. Добре хоч не снився. Дякую Алладіну і моїй дитячій закоханості в нього.

― Нестерпний чаклун! ― Притупувати ногою і ойкаю від болю в п'яті.

― Леді Касія! ― У дверях з тацею в руках нерішуче завмирає Тента.

Служниця вже встигла збігати за сніданком, поки я спала.

― Доброго ранку, ― проходить у кімнату і опускає на стіл сніданок. ― Щось трапилося?

― Ні, ― хитаю головою, потираючи п'яту об гомілку іншої ноги.

― Леді Касія, там… ― раптово заминається дівчина, уникаючи дивитися мені у вічі.

Її руки спритно розкладають столове приладдя на стільниці. Але я бачу, як тремтять її пальці й випадають з ослаблених рук серветки.

― Говори, Тента!

― До вас відвідувач, леді Касія. До вас відвідувач. Лорд Езерт Каор.