Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

— Ми зробили рентген, враження не сильне, імунна система почала панікувати сильніше, — чоловік усміхається, поправляючи окуляри на носі. — Ви не хвилюйтеся, це абсолютно зайве. Антибіотики ми вже ввели, жарознижувальні дали. Ваш син отримує всю необхідну терапію.

— Так, мені вже сказали.

— Ну ось і чудово. Залишайте вашу дружину з малюком і їдьте додому.

— Вибачте, а я можу залишитися замість неї?

— Можете залишитися вдвох, якщо так хочете.

— Добре, дякую.

Я зовсім не впевнений, що Лєра мріяла закінчити наш спільний вечір на лікарняній канапі дитячого відділення, тому йду в палату, щоб дати їй можливість поїхати додому. Страшенно не хочеться її будити, але вибору в мене немає, я обережно торкаюся її плеча й кличу пошепки. Вона розплющує очі, не відразу розуміє, де знаходиться. Озирнувшись, різко сідає на ліжку, дивиться на мене, потім обводить палату поглядом ще раз.

— А… ти сам?

— Довга історія, — зітхаю. — Я залишуся з Ромкою сьогодні. Не образишся, якщо викличу тобі таксі, а не відвезу сам?

Вона здивовано на мене дивиться, а потім киває. Я лізу в додаток таксі, вбиваю її адресу, оплачую й кажу, що водій приїде за десять хвилин.

— Анжеліка не приїде?

— Я так і не зміг її знайти. Зі спільних знайомих вона ні з ким не спілкується більше.

— Оу… — розгублено вимовляє.

Складається враження, що Лєра йти не хоче, але я чомусь не поспішаю говорити, що вона може залишитися. Це ні до чого, навряд чи вона відмовить, а я б хотів, щоб її рішення залишитися з нами було усвідомленим, а не тому, що так буде правильно. Коли приїжджає таксі, Лєра цілує мене на прощання, просить обов’язково зателефонувати їй завтра й розповісти, як Ромка почувається. Після вона залишає палату, а я борюся з бажанням наздогнати її й сказати, щоб залишалася.