Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Ох ця Шимон! - Зойкнула Сабіна. - Якось мала необережність перечепитися на сходах і облити її лимонадом з бляшанки, яку тримала в руці. Ніколи не чула, щоб дівчата вдавалися до такої лайки. А наступного дня в їдальні навмисне вилила на мою білу блузу червоний сік.
- Мені теж дісталося, - Юліан опустив очі.
- Розкажи! - Тепер вже й мені цікаво.
- Іншим разом. - Він зробив коло очима, щоб ми здогадалися, що хтось інший наближається до нашого столика.
- Можна приєднатися до Вас? - Леон вміє запитувати? А я вважала, що той робить лише те, що йому заманеться. - Всі столики зайняті.
Як би мені не хотілося здихатися від його присутності, але ввічливість ніхто не відміняв. Хлопці сіли ближче один до одного, Сабіна пересіла до Януша, а нахаба Леон вмостився біля мене. І не просто вмостився, а так, що його коліно торкалося моєї ноги.
- То що? - Звернувся до мене. - Куди завтра йдемо?
- Уявлення не маю куди ти підеш! - Пробурмотіла, наколюючи виделкою листя салата з тарілки, яку щойно принесли.
- О шостій вечора!
Він взагалі чує мене? Настирливості і нахабності цьому хлопцю не позичати. Сенс сперечатися, якщо все-одно буде гнути свою лінію. Тож найвірніше зараз насолодитися смачною вечерею. Дякую Юліану, який почав розповідати черговий прикольчик і тим самим відволік усіх від моєї персони.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова», після закриття браузера.